Facebook icon Instagram icon

Анна Петраускене : «Експедиція археологів – це не завжди жити у наметах і куховарити на вогнищі»

#Люди 25 Травень, 2018 Автор:

8+

Про легендарні підземелля та археологічні дослідження в Житомирі не говорять тільки ліниві. Тому вважаємо, що нам неймовірно пощастило, бо правду ми дізнавались з першоджерела – від учасниці житомирської археологічної експедиції Анни Петраускене. Про цікаві знахідки, «археологічні» приколи та будні науковиці спеціально для Zhytomyr.Travel

«Я всюди була: у Карпатах, у Туреччині. Вчора якщо я правильно пам’ятаю, повернулась (Сміється). Я водила групу у похід: є такий туристичний напрям – гірський туризм. У Туреччині надзвичайно багато цікавого! Просто мимо неможливо пройти, так багато різних античних міст цікавих, розвалин. Там, звичайно, інакше ставляться до культурної спадщини, і у них є що зберігати. У нас дещо інша ситуація, бо наші дерево-земляні укріплення не так добре зберігаються. А там тверда порода, вапняк. Стародавня Лікія – вона і є стародавня Лікія, ні з чим не зрівняти»

«З Житомиром у мене невидимий зв’язок»

«З Житомиром у мене невидимий зв’язок. Ми навіть купили тут стареньку-стареньку  хатинку глибоко у лісі, дуже далеко – село Загребля Малинського району, біля Чоповичів. Розкажу, для чого ми її купували. У нас експедиція у Житомирській області з 90-х років працює, мій чоловік керує її роботою вже понад десять років. І дуже багато часу ми  проводимо в експедиції. Фактично ми тут, в Житомирській області, жили. Тому й купили дім, який знаходиться якраз на півдорозі від нашого будинку до Житомира: так зручніше робити «набіги»  на місця розкопок»

«Окрім розкопок, у Житомирі ми втілюємо проект. Головна його ідея – туристичний маршрут «Древлянські гради». Якщо коротко, то за прикладом золотої підкови Львівщини, Черкащини, маршрут має зв’язати основні древлянські міста. І в кожному древлянському граді туристів очікуватимуть різні places of interest з-поміж природних, архітектурних та інших багатств, а головне – пам’яток археології. Ось така ідея археологічного туризму»

«Експедиція працює не тільки у великих населених пунктах. Житомир, до речі, не так давно був включений у список міст, в яких проводяться роботи. Дуже багато було зроблено у Коростені, і до нас почали звертатись з інших міст, щоб ми провели дослідження. Олевськ, Новград-Волинський, Малин – там просто шикарні городища. Там є гарні парки, які можна довести до ладу, ну, й археологічні знахідки. І в кожному місті це унікальні речі, які ніде не повторюються, пам’ятки унікальні»

«Ми намагаємось в першу чергу досліджувати там, де є загроза пошкодження. Буває, люди гараж будують, риють канави й не знають, що пошкоджують історичну спадщину. Ми досліджуємо, максимально документуємо, щоб від цієї роботи була історична користь»

«Житомир ми почали досліджувати от буквально у 2017 році, причому достатньо раптово для нас. Житомиряни зрозуміли, що у дослідженнях є сенс, бо фактично за  останній час дослідження відбуваються вперше. Археологічні роботи велися раніше: розвідки, дослідження курганів, класики археології тут бували, але систематично, великими площами почали копати  лише у 2017 році. Тобто так серйозно – це вперше в історії міста»

«Міська археологія значно відрізняється: це величезна кількість різних нашарувань сучасності, через які треба просто пробиватися. От чому саме на Замковій горі виникли розкопки? Тут, коли починали будувати споруду архіву, вже будівельним роботами порушили верхній шар. Зазвичай ми знімаємо шар будівельного сміття бульдозером, бо вручну це важко робити. Часто ми й землекопи, й земле-все (Сміється). Тому раз вже починали будівництво, запросили археологів подивитись. Житомир на той час був загадкою: наче він є, наче велике місто, а систематичних археологічних досліджень немає. І тут поступила пропозиція провести повноцінні дослідження. У 2016 році ми робили маленькі пошукові шурфи, придивлялись. А зараз площа досліджується величезна – 400 квадратних метрів. Причому закінчували у грудні, у двадцятих числах. Пощастило, що грудень був не дуже брутальним, без особливих морозів, але було фінансування, і роботи обов’язково треба було закінчити вчасно. І ми встигли: новий рік ми відправились святкувати з чистою совістю»

«Міська археологія значно відрізняється: це величезна кількість різних нашарувань сучасності, через які треба просто пробиватися»

«Насправді у кожному місті дуже багато історій-вигадок, які пов’язані з минулим. Ми нещодавно копали в Олевську, а там біля церкви кладовище, датоване приблизно 17 сторіччям. Самі звичайні поховання, але місцеві такі байки розповідали! Прийшов дідусь, каже: «Я тут живу все життя, знаю, що під кладовищем є підземелля. Там можна й кіньми пройти, й возом проїхати». Ми попросили показати, де саме. Каже: «Все, ви мені не вірите, я пішов» (Сміється)

«Я про житомирські печери в інтернеті зустрічала думку, що це печери наших предків-слов’ян. Я вже уявляю, як вони там жили! (Посміхається). Тут «свіжі»  підземелля, буквально десь 18-19 сторіччя. Які там предки-слов’яни! Це від незнання, від нестачі інформації. Хоч іноді ці історичні байки дійсно мають під собою підґрунтя. Наскільки мені відомо, житомирські підземелля – це не печери, а різні підземні споруди, склади та сховища, які, можливо, мали відношення до торгових рядів, призначені для зберігання краму, але цим окремі спеціалісти займаються. Експедиція навіть запрошувала консультанта Тимура Бобровського із Софії Київської, спеціаліста з дослідження підземних споруд, для експертної оцінки провалів підземель. Приїздив, дивився»

«Коли у  Житомирі проходили розкопки, я у фейсбуці знайшла пост. Хлопець писав, що  він з товаришами копає підземні ходи, терміново потрібна допомога, просив приїздити охочих з лопатами, щоб долучитись.  Виявилось, що буквально на відстані ста метрів від нас працюють нелегальні копачі, які зробили невеличкий підкоп. Причому це реально було зовсім поруч від проїжджої частини, й існувала небезпека, що буде завал. Як таке взагалі можна робити? Люди без дозволу на проведення робіт, спорядження, без касок. Тоді й поліцію навіть викликали»

«Як люди стають археологами? Спочатку отримують історичну освіту, а потім треба обирати спеціалізацію. Окремо археологічної освіти немає. Зараз є магістерські програми, приміром у Могилянці (Національний університет «Києво-Могилянська академія» – прим. ред.). Тобто, треба спочатку стати істориком»

«Складностей у роботі археологів безліч. В першу чергу це фінансування. Хотілося б краще, але працюємо з тим, що є. Зараз, наприклад, особисте авто ми використовуємо для перевезень потрібних для експедиції речей. Ще іноді це нерозуміння звичайних людей: вважається, що хімію-фізику вчити треба, а історію – «та кому вона потрібна», «всі і так на ній знаються». І, звичайно, «чорні копачі». Ми їх навіть не звемо «чорними археологами». Саме копачі. При чому серед них є й депутати, й лікарі, які іноді навіть не розуміють, що щось не так: «А воно ж все одно у землі лежить». Думаю, ними рухає звичайна цікавість, але я навіть не розумію, наскільки це рентабельно. Вони ж якісь дослідження роблять по відкритих джерелах, знаряддя купують, потім їдуть в «експедицію»

«Як люди стають археологами? Спочатку отримують історичну освіту, а потім треба обирати спеціалізацію»

«Експедиція археологів – це не завжди жити у наметах і куховарити на вогнищі. Наприклад, в Олевську нам передали у користування приміщення пилорами. Такий стометровий барак, у якому ми облаштували свій побут. І у нас дуже непогано вийшло! Хоч ззовні воно не дуже стильно виглядає, але зсередини цілком нормально. Там приймаємо студентів ЖДУ, там живемо, а поруч працюємо. І побутові проблеми – це, зазвичай,  найменші проблеми… Все одно цікаво засунути носа під землю, подивитись, що ж там цікавого» (Сміється)

«Окрім досліджень, ми робимо реконструкцію того, що розкопуємо. Так легше зрозуміти, що ж було колись. Просто склеїти горщика – це програма-мінімум. От зараз у нас проект «Стародавні водні транспортні засоби»:  ми відтворюємо човни й на них плаваємо. І це достатньо весело! І  при чому не тільки нам, а й тим людям, хто йде з нами у водний похід. От такий науковий проект за результатами археологічних розкопок»

«Коли питають про знахідки в експедиціях, то перше, що я згадую, що заміж я теж виходила в експедиції. Це вважається знахідкою? (Сміється) А якщо серйозно, то попадалося різне: посуд, знаряддя побуту, прикраси. От в Олевську працювали на похованні, знайшли не тільки труни та цвяхи, а й обручку на пальці у жінки. При чому обручка окислилася, і пальці виглядали зеленими, як у марсіан якихось. Метал не коштовний, але знахідка цікава»

«У нас археологічні знахідки нечасто експонуються поза межами музеїв. У  Римі, наприклад, під час будівництва нової лінії метрополітену було досліджено частину Вічного міста та зроблено чимало відкриттів, а результати робіт виставлені у скляних вітринах прямо на станції метра, й люди ці знахідки бачать. У нас навіть розповідають небагато. І хоч ми за результатами розкопок у Житомирі видали декілька публікацій, але вони швидше наукові, ніж науково-популярні. Тому пересічному читачеві вони, мабуть, будуть не зовсім цікаві – не той жанр»

«Науковець – не  прибуткова професія. Частіше люди  змінюють цю роботу на іншу, більш реалістичну, приземлену. А випадки в археологів різні бувають. От колись ми робили обов’язкову археологічну експертизу об’єкту на Київщині. Це було  у грудні, лютий мороз. Спеціально навчені чоловіки розбивали ломами верхній шар ґрунту, а ми працювали дуже інтенсивно, щоб зігрітись. От така «наукова робота»

«Найбільший археологічний прикол – це посвята студентів у археологи. Причому обмеження виключно у фантазії. В різних експедиціях по-різному: десь більш толерантне керівництво, десь не дуже, а десь просто й самі наряджаються у якісь хламиди й «мучать» студентів. Є загальні для всіх експедицій ритуали, наприклад, клятва. А буває й щось індивідуальне: проповзати під лопатами, їсти якусь гидоту. Закалатають якусь бридоту, і бідним студентам треба клястися у вічній любові до науки. Якщо поблизу водоймище, можуть у воді посвяту робити, можуть квести проводити. Якось так, і це найбільш прикольне»

«Краще популяризувати те, що є, а не видумувати нісенітниці. Можливо, треба просто більше розповідати про історію свого міста»

«Іноді видумують якісь байки задля туристичної привабливості. Якщо такі легенди про знахідки є адекватними, то ок, чом би й ні. Але іноді щось таке неоковирне створюють, що спотворює історичну правду. Краще популяризувати те, що є, а не видумувати нісенітниці. Можливо, треба просто більше розповідати про історію свого міста»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

8+

Вас це може зацікавити