Facebook icon Instagram icon

Дмитро Шевчук: «В медицині стояти на місці означає рухатися назад»

#Люди 15 Червень, 2017 Автор:

28+

Одна із самих важливих професій – лікар. Вчитися довго, працювати важко, відповідальність величезна. Але є люди, для яких це не просто професія, а покликання.  Для хірурга Житомирської обласної дитячої лікарні Дмитра Шевчука рятувати дітей – місія та сенс буття

«Не сказав би, що з дитинства точно знав, що буду лікарем. Насправді, я перший в родині, хто пішов у медицину. Десь вже в старших класах на уроках біології хтось з вчителів сказав : «Було б добре, якби ти пішов у медицину!» І так воно мені спало на думку, що в 1996 році я поступив на медичний факультет Ужгородського національного університету»

«Сам я родом з Житомирщини, але виріс на Львівщині, вчився на Закарпатті, і знову повернувся на Житомирщину – туди, де народився. Після навчання направили до Олевської центральної лікарні як дитячого хірурга, але оскільки там не було бази по дитячій хірургії, я проходив інтернатуру в Житомирській обласній дитячій лікарні. Так потім тут і осів» (Всміхається)

«Не сказав би, що з дитинства точно знав, що буду лікарем»

«Хірургія — це варіант творчої медицини. Адже тут свої знання можна застосовувати не тільки в теорії, але й на практиці: ти це знаєш, діагностуєш і реалізовуєш руками – це надзвичайний процес! Я взагалі понад усе в хірургії люблю операційні. Фізично я втомлююсь, коли працюю, але думками весь в роботі, і від цього отримую колосальне задоволення. Ще, звісно, додає сили, коли в тебе все виходить, бо створені належні умови: є спеціальне обладнання, необхідне забезпечення, ну і, звичайно, гарний професійний колектив, з яким працюєш. В цьому нам точно пощастило»

«Дитяча хірургія найбільш вдячна серед хірургічних спеціальностей. Я не маю на увазі матеріальну сторону. Матеріальна, мабуть, навпаки, на останньому місці. Я про те, що коли ти зробив все правильно, то ця дитинка після операції встане і буде гратися. І для нас це найкраща ознака, що все зроблено вірно»

«Посмішка пацієнта — найдорожча подяка. Ось сьогодні прийшов до свого пацієнта, привітався з ним за руку (хлопець дорослий йому вже сім років!). Каже: «Це вам!» – і дає мені браслет, який власноруч зробив спеціально для мене. Звичайно, приємно це! І малюнки ще часто малюють. А головне — все від душі, від чистого серця»

«Посмішка пацієнта — найдорожча подяка»

«Ми завжди намагаємося з нашими маленькими пацієнтами налагодити дружні відносини. Головне, щоб діти тебе не боялися, бо часто-густо батьки самі ж лякають лікарями: «От зараз укол тобі зробить!» І вони вже приходять налякані, що зараз їх будуть ображати, робити боляче. А коли з ними потоваришуєш, вони розкажуть тобі що завгодно, а тоді значно легше діагностувати хворобу. Зрозуміло, педіатрія і дитяча хірургія значно важчі в плані діагностики, тому що не завжди дитина, а тим більш зовсім маленька, розповість яка симптоматика, як починалось і розвивалось захворювання»

«В мене було кілька пацієнтів, на яких в інших медичних закладах ставили хрест. Їх батькам так і казали: «Ви не займайтеся дурницями, з цих дітей нічого не вийде, вони назавжди залишаться інвалідами!». А коли з часом ці дітки приходять до нас, на своїх ногах, добре навчаються в школі, активні і веселі, то, звісно, дуже радісно це бачити. І це надихає. Ти розумієш, що твої зусилля не минули задарма, а тобі вдалося зробити те, що комусь здавалося неможливим»

«В мене було кілька пацієнтів, на яких в інших медичних закладах ставили хрест»


«Ритм колосальний, достеменно розпланувати свій день неможливо. Я завжди раніше приїжджаю на роботу, пізніше її залишаю, кожну суботу я тут. Якщо складна операція, то до дитини я можу приїхати і вдень, і вночі! Звичайно, доводиться жертвувати сім’єю, але дружина в мене також лікар, дочка теж в майбутньому хоче, як і я, бути дитячим хірургом, тому вони звикли до мого графіка, і знають, що робота для мене на першому місці»

«Навчання в медичному ВНЗ складає 6 років, після цього інтернатура. Коли я закінчував університет, інтернатура по дитячій хірургії була півтора року, а зараз три. У Польщі, наприклад, сім. Але знову ж таки, в Європі навчання в інтернатурі хоч і триваліше, але соціальна захищеність інтерна значно вища, ніж у нас. Тому зараз в медицині залишаються лише фанати своєї справи, люди, закохані в медицину»

«Зараз в медицині залишаються лише фанати своєї справи, люди, закохані в медицину»

«На превеликий жаль, зараз основне фінансування йде на утримання, а не на розвиток державної медицини. Це зарплати, комунальні послуги. А все забезпечення, ремонти лягають на наші плечі: десь щось ми самі, десь батьки допоможуть, інколи благодійники. Як кажуть, з миру по нитці»

«В медицині стояти на місці означає рухатися назад»

«В медицині стояти на місці означає рухатися назад»

«Я зараз спілкуюся з багатьма іноземними лікарями. Їх рівень, пов’язаний з технічними особливостями забезпечення дитячої хірургії, стрімко рвонув вперед. Трансплантація — це вже не вважається якийсь вищий пілотаж. Трансплантують практично все. В кожній країні кожний хірургічний центр, який себе поважає, має відділення трансплантації. Так само роботизована хірургія: коли лікар-хірург не стоїть біля хворого, а сидить поряд в кабінеті, у нього є спеціальний пристрій, і він, як в комп’ютерній грі, джойстиками керує, і на екрані бачить, що він робить. Це фізично легше. І зараз це вже не вважається чимсь надприродним! Тому на цьому фоні ми відстаємо. Сумно, що наш прогрес тупцює на місці. Але при тому всьому наша область є лідером в лапароскопічних і малоінвазивних втручаннях. Ми одні з перших в Україні, хто розпочав це робити. На нашій базі спочатку була відкрита філія кафедри Київської академії післядипломної освіти, потім ми переформувалися у клінічну базу філії кафедри дитячої хірургії НМАПО. До нас приїжджають лікарі з усієї України, і ми з ними разом працюємо в галузі лапароскопії»

«Житомир – це, в першу чергу, спокій. Коли у справах приїжджаю до Києва, цей шалений ритм життя… Мені хочеться якомога швидше вирішити всі питання і повернутися до свого рідного міста. Приїжджаєш, а тут зовсім інше життя: спокійне, розмірене. Я не кажу, що це провінція. Ні! Але тут просто інший ритм життя»

P.S. З найкращими побажаннями та привітанням з Днем медичного працівника всіх представників цієї благородної професії! З повагою, Zhytomyr.Travel

Фото: Марта Яроцька
Текст записала: Катерина Домс

28+

Вас це може зацікавити