Facebook icon Instagram icon

Ірина Яцик: «Секрет щастя в наших думках. Як думаєш, так і живеш»

#Люди 31 Травень, 2018 Автор:

8+

Можна багато розповідати про успішність, втілення ідеалів і мрій, пошуки себе та самореалізацію, а можна просто поспілкуватись з людиною, яка все це втілила у своєму житті. Проректорка, кандидатка філософських наук, викладачка, мама трьох дітей шляхетна пані Ірина Яцик – прекрасна співрозмовниця, яка готова ділитись думками, планами та досвідом, який безперечно буде цікавим для читачів Zhytomyr.Travel

«Люди повинні бачити приклади… Як там у Толстого про те, що кожна щаслива сім’я щаслива однаково? Нашу сім’ю не завжди розуміють. Я вийшла на роботу за Ярчиком у шість тижнів, а за Любчиком – в чотири тижні. Спочатку на пару годин, до обіду чи після. Мені казали в очі, що я мати-зозуля, що покинула дітей, що не можна лишати дітей на няню. Але у нас чіткий розклад, прекрасна няня та вселенське бажання бути щасливими повсякчас! До речі,  Яцик – приклад справжнього батька, турботливого та люблячого. Це той чоловік, який показує, яким має бути батько… І я йому за це неймовірно вдячна!»

«Ми вчились з Сергієм разом в одній групі, разом працювали, разом відпочивали, разом вчились. Мені здається, що ми один одного настільки знали, що вже дивуватись не було чому»

«В інституті у нас була дуже дружня група. Нас досі викладачі згадують, постійно питають хто і де в житті влаштувався»

«Заміж я виходила по любові, мені здавалось, що краще бути в бідності, але в щирості. Постійно працювали, дві-три роботи, підробітки, репетиторства –  це була норма. Вважаю, що зараз покоління таких, що живуть на орендованих квартирах і заробляють, крім основного, на паперові книги для розвитку (Сміється). А у «принців на білих конях» інші вимоги: для них ти залишатимешся «лялькою»

«Ми обидва філософи. Яцик по життю, я по викладанню. От взяти навіть наші дисертації: дисертація Сергія повністю заперечує мою. Була така смішна історія. Я захищалась в Києві, в університеті ім. Тараса Шевченка у 2009 році, а він  – у Дніпропетровську в 2012. Й у нього на захисті встає старенький професор і каже: «Є такий у Києві дослідник Яцик, і він доводить зовсім протилежні категорії». Сергій йому відповідає: «Так, я читав праці цього науковця, і я з ним  не погоджуюсь». Про те, що загадковий «дослідник Яцик»  –  дружина, Сергій не сказав. Ну, а ті, хто про це знав, – просто випали зі сміху»

«Ми сперечаємось лише з двох тем: виховання дітей (жорсткіше/ніжніше) й філософські вчення (варто/не варто). В аспірантурі через  одну філософську категорію у релігійного філософа Марселя так посварились, що два тижні навіть не говорили» (Сміється)

«Чи треба захищати дисертацію в Україні? Однозначно, що так. Ти зовсім по-іншому себе сприймаєш»

«Хоч вважається, що наукова сфера саме у вищій школі переважно жіноча, але я цього не відчула. Чоловікам у науці набагато легше: за чоловіком стоїть мати, бабуся, дружина, які дають можливість працювати. В жінок-науковиць такого немає. Я, наприклад, свої статті  писала і пишу вночі, коли перероблю всі домашні справи. Іншого часу в мене немає, бо вдень у мене робота, громадська діяльність, а вранці та ввечері – діти. Але, чесно кажучи, для мене це такий інтимний процес. Це як чути себе. Ти починаєш шукати матеріали, розкриватись, сама себе пізнаєш. Досліджуєш думки спеціалістів і знаходиш в них віддзеркалення власних думок чи переконань: «О, і я так думала». Тобто цей процес написання – це робота з собою, розмова з собою»

«Чи треба захищати дисертацію в Україні? Однозначно, що так. Ти зовсім по-іншому себе сприймаєш. Хоч іноді я соромлюсь казати, що я кандидатка філософських наук (Сміється). В Україні лише чотири спеціалісти саме у моїй екзистенціальній царині вчинку, і приємно, коли хтось передає вітання з конференції чи ради, знаючи лише мою статтю чи дисертацію»

«Зараз я працюю над докторською дисертацією з державного управління. Напрям, який я обрала і вважаю актуальним та цікавим для дослідження, – якість освіти та молодіжна політика»

«Скрізь, де я публікуюсь і висловлююсь, я пишу свою посаду «проректорка». Мене виправляють, кажуть «проректор». Але я пояснюю: «Ні, зараз мова в сучасній Україні йде вже про кандидатку,  доцентку, проректорку»

«Тішить, що зараз у жінок є більше можливостей, і є багато розумних, амбітних і достойних жінок, які можуть себе показати»

«Тішить, що зараз у жінок є більше можливостей, і є багато розумних, амбітних і достойних жінок, які можуть себе показати. Але на сильну жінку треба сильний чоловік. І тут вже треба чоловікам допомагати. Гендерна рівність – то в першу чергу рівність. Я підтримую рух «Батько має право». І рівність саме у тому й полягає, що ти рівна з чоловіком, в роботі, в стосунках, в науці. А в родині у кожного свої функції та роль, головне не забувати, заради чого це робиться»

«Українському суспільству до гендерної рівності далеко. Коли мій чоловік шукав роботу ведучим на телебаченні, я у вимогах прочитала, що чоловіки можуть працювати до 50 років у якості телеведучих, а жінки – до 35. А якщо жінка харизматична, розумна, гарна? Дивно, коли так визначають, правда ж?»

«Я зараз свого чоловіка частіше бачу у публічному просторі. Про деякі його проекти дізнаюсь із фейсбуку. От, наприклад, про його дотичність до процесів виборчої реформи, про його інтерв’ю. І це дуже добре, що вдома ми не спілкуємось з тих питань. Я йому кажу: «Я тебе завжди підтримаю як людину, але як ти себе позициюєш у громаді – то твоя справа». Звичайно, що деякі позиції чи слова мені не дуже подобаються, але я ціную те, що нам не нудно. Мабуть, то і є секрет щасливого подружнього життя: не шукати причини для сварки» (Сміється)

«Я не погоджуюсь зі стереотипною думкою, що «тато має заробляти, а мама бути гарною». Жінки також повинні вчитись, робити кар’єру нарівні із чоловіками»

«Я не погоджуюсь зі стереотипною думкою, що «тато має заробляти, а мама бути гарною». Жінки також повинні вчитись, робити кар’єру нарівні із чоловіками. От коли з різних обставин жінка лишається сама, а в неї ані освіти, ані професії? Є у мене знайома, яка  років у 40 залишилась без чоловіка, який все життя забезпечував. Тепер не знає куди йти і що робити – повний розпач. Я ж їй сказала: «Ну, й нічого страшного.  Ти йдеш вчитися, шукаєш роботу! Дітям треба успішна мати»

«Я з патріархальної сім’ї: батькове слово було головнішим, рішення часто не обговорювались. Маю два старших брата, Коля на 19 років старший, а Олег на 15 років старший. Батьки разом вже 55 років»

«Гендер, гендерна рівність ніяк не заважатиме традиційним сімейним цінностям.  А яка традиція у нас? Які цінності? Які ролі? Що таке сім’я? У кожного своє поняття про сім’ю, це не стандарт, і у кожної сім’ї є питання, які вони вирішують по-своєму. Головне –  дивитись не один на одного, а в одному напрямку. От в нашій сім’ї, наприклад, заведено давати максимум дітям. Не створювати тепличні умови, а допомагати реалізовуватись.  Все, що ми можемо, то  вкладаємо в освіту Іванни та хлопців, ще у власні подорожі. Парижу однаково, в яких ти кедах… Наші батьки старались забезпечити нас на мінімальному рівні: поїла, поспала, оділася. І вважали, що це їхня така функція. А мені хотілось подорожей, нових навичок, малювати. Тому намагаюсь чути Іванну, хоча це важко, це робота – чути дитину. Вчусь»

«Попри всі скептичні твердження скажу: в Україні людина може, не маючи грошей та багатих батьків, зробити себе. І ми тому приклад»

«Попри всі скептичні твердження скажу: в Україні людина може, не маючи грошей та багатих батьків, зробити себе. І ми тому приклад»

«На реалізацію власного бізнес-проекту я взяла кредит 50 000 гривень. По системі підприємництва знайшла кредит, який підходив, і створила креативний центр освіти для підлітків «Просто». Вже вийшла на нуль, причому навіть на місяць раніше, ніж було передбачено бізнес-планом. Це для мене був ще один крок в плані самоповаги: «Я змогла це, зробила».  Хоч людина я зовсім не бізнесова»

«Все починається з сім’ї. Сім’я – це основа. Освіта може коригувати,  вчителі можуть дати знання, але ж діти виходять з сім’ї. А у вчителів виховна функція, і ця професія, на мою думку, одна з найтяжчих. Вчитель має бути зразком!  Це зараз відбувається нівеляція професії, але я впевнена: вчитель завжди має бути моральним зразком для дитини, тією людиною, якій через 20 років скажеш «дякую, що повірили» чи «дякую, що не вірили»

«У вищій освіті зараз складно, вчитель в школі має більшу зарплату, ніж доцент. А обсяг роботи подекуди у викладача більший, бо семестр, екзамен, треба давати якість знань таку, щоб студент ті знання в практичній роботі зміг використати»

«Головне в лідерстві – бачити перспективу колективної роботи. Сам ти швидше дійдеш, але гуртом міцніше втримаєшся, коли дійдеш до цілі»

«Головне в лідерстві – бачити перспективу колективної роботи»

«Думаю, що зі мною важко працювати. Проходила тест недавно, вийшло що на 95% «багатозадачна», тобто водночас можу втримати в голові і контролювати декілька великих проектів. А здається, що всі так вміють, тому й вимагаю швидкого розуміння»

«Університет – це складна системна структура, яка в нашу інформаційну епоху мусить або оновитись, або зникнути. А оновитись можна тільки через створення в університетському середовищі культурних центрів. Університет мусить стати коворкінгом, простором креативності, де межа між студентом й професором лише у практичних знаннях та віці. Теорія «гуглиться», і вимагати від руки конспекти на екзамен – це приниження»

«З людьми треба так говорити, ніби востаннє бачитесь. Бо завтра може й не бути, а спогад про сварку чи недоказане на все життя залишиться в пам’яті»

«Коли за столом слухаю тост, то ніколи не дивлюсь на іменинника, а вивчаю реакцію на тост його друзів. Зазвичай в таких ситуацій розкривається й ставлення до «винуватця», і до того, хто бажає гараздів»

«Секрет щастя в наших думках. Як думаєш, так і живеш. Вірю, що самі створюємо свою реальність. Коли народився Любомирек, я була безробітня. Це був тяжкий час для нашої родини, бо пологи були складними, багато грошей на ліки потрібно було… Але народження третьої дитини «почистило» наше оточення. Поряд була родина, куми, друзі, яким я вдячна! Люди, які по черзі приносили в лікарню суп, памперси та одяг для малих. Людина не вимірюється статусами, чинами та дипломами. Лише вчинки відкривають людину та її сутність»

«Дуже хочеться, щоб була економічна підтримка молодих сімей»

«Дуже хочеться, щоб була економічна підтримка молодих сімей. У нас її немає. І статистика вперто твердить, що більшість сімей розпадається через економічні негаразди. Молода сім’я навіть не може взяти кредит на житло, коли в неї немає першого внеску. А де його брати? В тій самій Польщі все чітко: безвідсоткова ставка на житло для сім’ї.  І саме поняття «родина» там дуже поважають, і тоді можна говорити про справжні сімейні цінності, про щастя бути разом, про терпимість. Коли ти впевнений, що завтра буде за що купити їсти, заплатити за квартиру, то й більше уваги буде дітям. У нас багато кумів і друзів в Європі, в Канаді, в Америці, які виїхали молодими і повертатись не хочуть. І вони не розуміють, чому  ми залишаємось в Житомирі. І хоч думки про виїзд за кордон були, але вірю, що поки ми треба тут»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

8+

Вас це може зацікавити