Facebook icon Instagram icon

Костянтин Миколайович Щеглов: «Перераховувати всі досягнення було б занадто довго»

#Люди 18 Травень, 2018 Автор:

5+

У корінного житомирянина Костянтина Миколайовича Щеглова надзвичайно багато друзів та прихильників. І не тільки тому, що він виховав не одне покоління професійних спортсменів та любителів плавання, а ще й тому, що сам він у свої майже 85 встановив величезну кількість рекордів України, один світовий та два європейських рекорди, став переможцем Європейських Ігор ветеранів у місті Ніца у  2015 році та чемпіоном світу в категорії «МАСТЕРС» минулого року в Будапешті, доводячи, що розвиток – це питання характеру, а не віку. Напередодні 85-го дня народження та піввікового ювілею існування житомирського басейну Костянтин Миколайович розповів Zhytomyr.Travel про те, яким цікавим та насиченим може бути життя людини, котра любить свою справу та має ціль

«Я тренером був 60 років, і випускників моїх не порахувати. Їх дуже багато! Ми зазвичай рахуємо по вищім показникам, а мій вищий показник такий: 12 майстрів спорту, один майстер спорту міжнародного класу, чемпіон і рекордсмен світу серед інвалідів (він двократний рекордсмен світу у плаванні на спині), семикратний чемпіон світу на чемпіонаті світу у Мюнхені у 1981 році»

«У 1959 році відкрили відділення плавання при Житомирській дитячій спортивній школі. До цього плавання в Житомирі не культивувалось, а я почав тренувати ще до будівництва цього басейну. До цього я був викладачем фізичної культури, потім вже почав тренувати. А житомирському басейну в цьому році буде вже 50. Я був ініціатором його будівництва, і у процесі будівництва давав рекомендації як спеціаліст по плаванню»

«З того часу, як я починав, діти змінились. Тому що раніше вони активніше брали участь, навіть більш масово. Хоч рівень результатів був, звичайно, нижче. Зараз показують високі результати, хоч досягти їх на міжнародному рівні дуже складно: фінансування не те, літні навчально-тренувальні збори складніше провести»

««Я тренером був 60 років, і випускників моїх не порахувати. Їх дуже багато!»

«Коли мені виповнилося 80 років, я почав сам тренуватись. І одразу встановив рекорд України. Зараз мені 85, і  я тільки-но повернувся з Харкова, де був чемпіонат України серед ветеранів. І встановив уже в наступній віковій категорії три рекорди України та завоював сім медалей! Чому сім? Я брав участь у чотирьох видах плавання,  але в трьох з них, окрім рекорду, визначалось місце серед всіх вікових груп. І окрім встановлених рекордів, ще  серед всіх вікових груп  тричі нагороджувався золотими медалями»

«Я не можу визначити, на скільки років я почуваюся. Залежить від того, з чим порівнювати: якщо з тим, як раніше, то я себе гірше почуваю. Але ж говорять: «Як  буде надалі? Краще не буде!» (Сміється). Поки тримаюся. 15 травня я вилітаю у Туреччину на Міжнародні змагання з плавання, де братиму участь у п’яти стартах у закритому басейні і одному – на відкритій воді на 1500 метрів. Такі найближчі плани. А потім – Одеса, але найголовніше – чемпіонат Європи, який другого вересня відбудеться у Словенії. Туди їду з прицілом, щоб приїхати з новими медалями»

«Мене мої учні надихають. От Кухарєв Ігор Анатолійович (до спілкування доєднався теперішній  Президент спортивного клубу «ЖИТОМИР АКВА МАСТЕРС» – прим. ред.). Ми з ним об’їздили  багато країн: Португалія, Швейцарія, Франція, Польща, Угорщина. А він ще був у Японії, Бразилії, Туреччині. Він у минулому році був на змаганнях, а тепер я туди їду»

«Мене мої учні надихають»

«Чи були у мене улюбленці серед учнів? Як вам сказати… Улюбленець – це той, хто є лідером. Це закон спорту: більше уваги тому, у кого є успіхи. Якщо довго працюєш у цій царині, обов’язково попадають талановиті учні. Тренер без учня ніхто, і досягти результатів можна тоді, коли є працьовиті і здібні»

«Я народився в Житомирі 16 червня, а коли мені виповнилося вісім років, почалася Вітчизняна війна. Всю війну з мамою та двома братами був у окупації, а батько – на фронті. Були дуже складні часи, мати не мала спеціальності та утримувала нас трьох. Я був наймолодший. У перший клас пішов у 1941 році, і навчання було ніяке: навчалися в сараї, бо у школі був німецький шпиталь. Знання були ніякі,  і вчитись я не хотів. Вже у 1947 році у чотирнадцятирічному віці я почав трудову діяльність на заводі учнем токаря, а у 1949 році вступив у ремісниче училище, яке закінчив на «відмінно». Був серед найкращих учнів. Тоді у мене був вибір: або Харківський індустріальний технікум, або у Ленінградський технікум фізкультури. Я зупинився на останньому, бо вже до цього займався боксом. Закінчив технікум з червоним дипломом. Більш того, з 38 випускників-відмінників попав у число п’яти, яким дали «вільний диплом» на вступ в інститут фізкультури. За певними обставинами, які були пов’язані зі станом здоров’я, перший рік пропустив, не поступав. Закінчив вже у 1969 році інститут фізкультури та працював викладачем. Потім почалась тренерська робота, яка тривала майже 60 років»

«Тренер без учня ніхто, і досягти результатів можна тоді, коли є працьовитиі і здібні»

«Житомир, як і все у нашому житті, змінювався і перетворювався. Це природній процес, але у мене є з чим порівнювати своє місто, де я народився, де виріс. Я був тренером не тільки збірної області й головою обласної федерації з плавання Житомирщини, ще був тренером збірної команди України і юнацької збірної СРСР. Я півкраїни об’їздив на змаганнях»

«Перераховувати всі досягнення було б занадто довго, але поступово людина старіє, поступово навіть професійний інтерес згасає, і тому я у 2013 році вирішив закінчити тренерську роботу. Тоді Ігор Анатолійович Кухарєв запропонував мені зайнятися спортивним плаванням вже ветеранським. Я спробував 9 травня: сам поїхав у Донецьк на чемпіонат України. Це був останній рік, коли Донецьк ще був вільним. І там на всіх дистанціях, на яких я плив, 50, 100 і 200 метрів я встановив рекорди України. І це звичайно ж  мене простимулювало та надало впевненості. І того ж року, у вересні, у Голландії я взяв участь у чемпіонаті Європи. Перший успіх – два п’ятих міс ця»

«Після першого успіху було багато змагань європейського рівня, у тому числі у Франції, а у 2017 році в Будапешті вже був чемпіонат світу, де отримав золоту і бронзову медаль. Але не в особистій першості, а у командній естафеті. Була у нас унікальна естафета – «360+». Що це означає? Що кожному має бути 90 років. У нас в команді одному було 94, другому –  93, третьому – 90, а мені – 84. А в сумі вийшло 361. І у цій естафеті ми встановили світовий рекорд. Це було надзвичайно цікаво. Після змагань нас і китайці, й бразильці, мексиканці вітали, обнімали, фотографувались! Гарні були враження»

«Треба поєднання таланту і працьовитості. Тоді можна вийти на успіх»

«Розумієте, без таланта при любій працьовитості успіхів важко досягти. Вони, звичайно ж, будуть, але ще треба, щоб у житті пощастило. Треба поєднання таланту і працьовитості. Тоді можна вийти на успіх. От я зараз завдяки працьовитості розвиваюсь: займаюся тричі на тиждень, пропливаю по півтори кілометра за одне тренування.  І дуже затишно відчуваю себе у своєму віці» (Посміхається)

«Я багато разів виступав по телебаченню і пропонував тим, хто мене слухає, дбати про своє здоров’я ще з молодості, щоб потім не жалкувати про прожиті роки та прийти до старості хворим. Паління, алкоголь, наркотики призводять до самознищення, і це замість того, щоб бігати або плавати у водоймищі. Звичайно, не обов’язково всім займатись спортом. Хоч на чемпіонаті світу у Будапешті було 15 000 учасників! Уявіть собі, 15 000 учасників. Люди у всьому світі намагаються берегти здоров’я. Угорець був, якому 87 років, а він 200 метрів плив брасом. Такі бабці старенькі під загальні оплески встановлюють рекорди світу, приємно дивитись! А ставлення людей, учасників змагань один до одного – це треба подивитись! Така люб’язність, така приязнь. Варто їздити на такі змагання»

«Звичайно, у мене теж є проблеми зі здоров’ям, але на них ми зупинятись не будемо»

«Звичайно, вік заважає мені розвиватись. Я зараз встановив три рекорди України, але результати нижчі за ті, які я демонстрував у 80 або у 81 рік. Я навіть у 82 ще встановлював рекорди, а потім свої ж рекорди я вже не можу побити –  результати падають. І от зараз я перейшов до старшої вікової групи. Там настільки слабенькі рекорди, що я їх всі побив, але мій особистий результат нижчий. Звичайно, у мене теж є проблеми зі здоров’ям, але на них ми зупинятись не будемо. Взагалі судинну систему потрібно постійно підтримувати, за тиском треба слідкувати, за режимом дня. Я до 18-00 годин тільки харчуюся, на ніч – ні в якому разі. Треба не переїдати, якісно харчуватись. А в голові має бути ціль!»

«От кажуть, треба посадити дерево, побудувати будинок. Це у мене все вже пройдено: у мене дві онучки, два онуки і правнук вже у четвертому класі. В цій частині на Землі я свій обов’язок виконав. І будинків набудував теж: коли у Грузії працював – побудував, і тут теж. А дерев… Тільки у Грузії більше сотні мандаринових дерев посадив. Так що у цьому сенсі задача виконана»

«От кажуть, треба посадити дерево, побудувати будинок. Це у мене все вже пройдено»

«Зараз я більше уваги я приділяю плаванню. Саме тут у мене є резерв, щоб радувати не тільки себе, а й оточення. І учнів, і тренерів, і спортивне керівництво. Мені створюють умови: я всюди плаваю безкоштовно, мені надають можливість в житомирському басейні плавати. Хочу подякувати й керівництву Новогуйвинського заводу, яке створює мені дуже гарні умови для занять»

«У мене в музеї є свій окремий розділ. В нашому педінституті (ЖДУ – прим.ред.) є окремий відділ, куди я передав посвідчення Заслуженого тренера, частину медалей. Я б хотів, щоб після мене щось лишилось»

«Як можна не любити свою батьківщину? Я люблю Житомир, бо тут всі мої коріння»

«Як можна не любити свою батьківщину? Я люблю Житомир, бо тут всі мої коріння. Тут поховані мої 13 близьких, які поспішили піти зарано… Я міг у свій час обрати багато міст, куди мене запрошували працювати, але вважав за краще лишитися там, де я народився»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

5+

Вас це може зацікавити