Facebook icon Instagram icon

Любов Синяк: «У планах Бога не буває помилок: раз я тут народилась, значить саме тут я потрібна»

#Люди 12 Серпень, 2018 Автор:

4+

Коли сонце шкварить безжалісно, а температурні показники спонукають до думки, що глобальне потепління вже знищує життя в окремо взятому приміщенні без кондиціонера, то фйорди й північний вітер здаються маревом. Цей дивовижний омріяний світ створює музика, яку колись у засніженій Норвегії створив Едвард Гріг, музикант та громадський діяч. І під бризками солоного моря, сорі, звуками музики Гріга, звичайна житомирянка Люба Синяк, викладачка музики, розповідає, про зв’язок між Житомиром та Норвегією та про те, як стати щасливою там, де ти є

«В мене є один друг, який каже, що якщо людину не лякають її мрії, значить вона не вміє мріяти. У 2016 році я намагалася реалізувати свою мрію – заснувати в Україні культурно-громадське Товариство Едварда Гріга й провести перший дійсно міжнародний фестиваль. Тоді мені було надзвичайно лячно, бо я не знала, як це буде, що це буде і чи буде взагалі. Мені всі навколо казали: «Звичайно, у тебе нічого не вийде. Ти осоромишся сама й осоромиш всіх навкруги. Господи, куди летять ці представники міжнародної спільноти?». Тоді мали приїхати президент Міжнародного товариства Едварда Гріга з Великобританії, представники з Німеччини, норвезький посол з першим секретарем, але, хвалить Бога, все вдалося, а ми провели Міжнародний культурно-мистецький фестиваль GRIEG FEST вже двічі»

«кожна людина може змінювати суспільство на тому місті, де вона знаходиться»

«Зв’язків України з Норвегією насправді небагато, а зв’язків Житомира з Грігом взагалі немає. Але я розумію, що кожна людина може змінювати суспільство на тому місті, де вона знаходиться. Я не сильна у політиці, не сильна в економіці, і внести позитивні зміни у цих сферах я не можу. Але я розумію, що норвезька музика – це моя сфера, і я просто намагалася зв’язати те, що я сильно люблю – Гріга і своє місто, свою країну. Цей взаємозв’язок і народив ідею спільноти «Всеукраїнське товариство Едварда Гріга».

«Декілька років тому я почала розмірковувати на тему: «Що ж такого можна зробити у своїй сфері?» Насамкінець я дізналася про існування норвезької спільноти Едварда Гріга і дізналася, що філії цієї спільноти існують у понад 14 країнах світу. У Японії, Америці, Італії. Я думала: «Гріг до Японії точно ніякого відношення немає. О, ось воно!». Я написала Президентові цієї спільноти, мене запросили в Норвегію, де дізналась про те, як це працює у них, і запросила їх в Житомир. Тоді ми посміялись, а на наступний рік я надіслала запрошення. І таким чином у 2016 році ми утворили товариство Едварда Гріга та провели вже два  міжнародні фестивалі GRIEG FEST»

«Я це роблю, щоб популяризувати творчість Едварда Гріга, норвезьку музику. Але це тільки одна частина моєї задачі. Друга – оживляти місто, культуру, надихати  людей поруч і показувати, що для трансформації чогось навколо себе тобі абсолютне не обов’язково народитись в певному місті, в певній сім’ї з певним рівнем статків. Щоб папа був там, наприклад, президентом, який би зробив тебе міністром. Насправді ти можеш жити в Житомирі й тут щось творити. В цьому році на Фестивалі у нас було вже шість запрошених гостей з інших країн: з Норвегії, з Німеччини, з Великобританії, а також гості з різних міст України. Приїхали мої любі викладачі, які навчали мене ще в Донецьку, а тепер є доцентами Київської консерваторії. Для мене було великою честю зустрічати завідувачку кафедри історії музики Національної музичної академії ім. П. Чайковського. Це дуже поважна професорка Валерія Борисівна Жаркова, яку запрошують читати лекції у Сорбонні. Вона розповідала: «Я їхала і думала: «Житомирське училище… Господи, куди я їду, що там буде?». Але врешті-решт вона настільки надихнулась норвезько-українською темою, що готова тепер приїздити та робити це разом. З кожним роком Бог благословляє новими людьми, які запалюються ідеєю і приєднуються до проекту»

«Може це й незрозуміло виглядає, але мене надихає Гріг. То що? Когось надихають рожеві слоненята. Але той, хто любить свою країну і місто й прагне розвитку, я впевнена, знайшов би спосіб, як через своїх слоненят почати щось робити для власного міста»

«Може це й незрозуміло виглядає, але мене надихає Гріг. То що? Когось надихають рожеві слоненята»

«Мої мама, бабуся займаються музикою, і я з дитинства знала, що мій «світлий шлях», як мінімум, до консерваторії вже передбачений. Але музика для мене – не покликання, це вибір. Спочатку я думала, що отримаю атестат і піду працювати куди завгодно. Але потім подумала, що оскільки я вже тут, нехай це і буде моєю професією. І саме тоді я зрозуміла, що не хочу ставати черговою людиною, яка все життя буде займатись ненависною справою, звинувачувати всіх навколо, плакатись та нічого не досягне. Після того пройшло більш як десять років, але тоді я для себе вирішила: «Якщо це буде моєю професією, значить я знайду в ній те, за що я буду її любити. Я знайду те, що стане дійсно моїм». А зараз, якщо я кажу, що не хотіла бути музикантом, всі дивуються: «Як? Це ж твоє». Був колись в житті період, коли я була фітнес-інструктором, стилісткою по весільним зачіскам, а зараз, коли дуже втомлююсь, то у мене взагалі є поштовхи піти у двірники. (Сміється). Але мені здається, що навіть там я б знайшла, за що любити свою роботу. Це ж так класно: ти знаєш людей, можеш дарувати їм подарунки. І не важливо де ти, важливо те, що у тебе всередині й чим ти хочеш ділитися з людьми. І тоді Бог надає можливості. Завжди!»

«Дивовижні норвезькі пейзажі, втілені у музику, – це Гріг. Це ті самі почуття, які я відчуваю до моєї країни і до тих людей, яких я люблю. Це спорідненість людей, які роблять одне й те саме, тільки кожний у своїй сфері. Вся його музика – про кохання у різних проявах: любов до людей, любов до своєї країни, до всього навколо. Гріг завжди відвертий та різний. Є, звичайно, якісь шаблони, наприклад «В печері гірського короля» чи «Ранок», який використовують у рекламі, але в творах Гріга є спектр всіх емоцій, почуттів. А найголовніше, що він не просто закритий лірик. У свій час разом зі своїм другом драматургом Бйорнстьєрне Бйорнсоном він займав дуже активну життєву позицію, і в епоху романтизму, коли тільки будувалася Норвезька держава, вони зробили вагомий внесок в культурно-громадській сфері у становлення національної ідентичності норвежців. Тут Норвегія й Україна, як держави,  дуже схожі: колись вони одночасно переживали однакові процеси»

«Дивовижні норвезькі пейзажі, втілені у музику, – це Гріг. Це ті самі почуття, які я відчуваю до моєї країни і до тих людей, яких я люблю»

«Норвегія десь до XIV століття була самостійною державою, а потім чума викосила майже половину населення, а залишки доєднались до інших скандинавських країн – Данії та Швеції. На початок XIХ століття у Норвегії не було нічого власного. Мови, наприклад. Була датсько-норвезька мова, якою розмовляли та писали, і тільки у селах збереглися діалекти. Не було писемності, літератури, а свою першу Конституцію, яка й досі актуальна, вони затвердили у 1814 році. І тоді норвежці встали на шлях самоідентифікації і відродження своєї нації, а активні діячі Гріг, Бйорнсон, Ібсен дуже багато зробили для своєї країни»

«Я викладаю вже понад десять років, і як на мене, викладач – це не просто людина, що приходить у свій робочий час, відчитує пари за бар’єром викладацького столу й уходить, отримуючи за це заробітну платню. Я не сприймаю викладача як людину, котра просто навчає свого предмету: комусь в житті може насправді знадобитись теорія музики та сольфеджіо, а хтось згадуватиме це, як у страшному сні. Викладач – це людина, яка подає приклад, показує альтернативу, дає дитині надію та вибір. Мої студенти – це моя підтримка»

«Знання – це наслідок. Якщо змінюється щось всередині людини, вона не може робити свою роботу неякісно, недбало ставитись до навчання. Глибина інформації й отримані навички – наслідки тих змін, які відбуваються на ментальному та на душевному рівнях»

«Знання – це наслідок. Якщо змінюється щось всередині людини, вона не може робити свою роботу неякісно»

«Мені часто говорять: «Ну чого ти тут сидиш? Їдь у Норвегію!». І я дійсно могла б поїхати, але в цьому році був такий момент, коли я стовідсотково зрозуміла, що звідси не уїду. У мене був день народження, і мені студенти поставили мюзикл. Я не зможу цього передати, просто кожного разу, коли згадую, завжди плачу. Вони самі зорганізувались, написали сценарій, домовились про зал. Це було, як у казці, і кожен з них говорив про те, що я дала йому в житті. Вони говорили не вивчені фрази про те, що я навчила їх бути кращими, любити. Я дивилась на це і думала: «Ок, є президенти, які мають владу; є мільйонери, які мають купу грошей; є люди, які подорожують, у них є враження, але сама щаслива людина на Землі – я, тому що такого ні у кого з них немає»

«Викладач – це людина, яка подає приклад, показує альтернативу, дає дитині надію та вибір. Мої студенти – це моя підтримка»

«Для мене Житомир – це місце, де я народилась з якоїсь причини. Це моя колиска. Я не можу сказати, що це місто краще за всі інші, або гарніше, ніж інші. Років до двадцяти у мене було таке ж ставлення, як в інших: село, діра. Але у якійсь момент я зрозуміла, що мені судилося чомусь тут народитись, а якщо це село й діра, то це й моя відповідальність теж, я також до цього приналежна.  У планах Бога не буває помилок: раз я тут народилась, значить саме тут я потрібна і маю робити це місто краще»

Текст записала: Оксана Давиденко
Фото: Катерина Кононюк

4+

Вас це може зацікавити