Facebook icon Instagram icon

Микита Панасюк: «Я усвідомив: бути дослідником – це не мода. Це моральні цінності»

#Люди 6 Квітень, 2018 Автор:

21+

«Це була незвичайна історія»… Під час запису інтерв’ю з Микитою Панасюком ця фраза легко запам’ятовується і зацікавлює: що ж буде далі? Одинадцятикласник Микита Панасюк – автор яскравого дослідження «Життя, що віддане людям: лікар і музикант Йосип Ельгісер». З такою музикознавчою роботою Микита дебютував під час обласного етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту Малої академії наук України й переміг – здобув диплом І ступеня. З перемогою редакція Zhytomyr.Travel вітає молодіжного дослідника й фана музики та залюбки переповідає вам його неймовірні історії

«Мені подобається музикознавство і мистецтвознавство. Образотворче мистецтво і ще зарубіжна література – чи не єдині предмети, які, вважаю, максимально, у порівнянні з іншими, наближають учнів до мистецтва»

«Я відвідував уроки в музичній школі. Моя викладачка, як виявилося згодом, – учениця Йосипа Ельгісера. Вона нерідко про нього згадувала в розмовах теплим словом»

«Школа, у якій я навчаюсь, організовувала подорож до Чернівців. Довідавшись про це, Наталя Василівна промовила: «Микито, я не була у своєму рідному місті понад 20 років… Якщо матимеш можливість, постій та вшануй пам’ять Йосипа Ельгісера біля його «зірки» на Театральній площі». Саме цей день і став початком мого дослідження: я повинен був знати, чию пам’ять маю вшанувати»

«Біля «зірки» тоді невідомої мені людини в Чернівцях сидів сумний чоловік похилого віку. Я запитав у нього: «Це ж відомий композитор і володар Золотої медалі ЮНЕСКО?» «Так», – коротко відповів невідомий. Тоді я додав: «Це ж людина, яка пройшла вогнями концтаборів та врятувалася за допомогою музики й іконопису?» Таємничий підняв здивовані очі: «Звідки ти його знаєш?!» Виявилося, що цей чоловік – кращий друг Ельгісера. Звати його Яків. Він провів мене до вулиці, де жив композитор. Їхні будинки були розташовані навпроти, і часто друзі ходили на гостину один до одного, грали на роялі. Яків згадував, що Ельгісер дивував слухачів і глядачів майстерністю виконання. Мене ця історія приємно здивувала. Той чоловік розчулився до сліз: «Хтось ще пам’ятає Ельгісера…»

Довідка для читачів: Йосип Ельгісер – Золоте ім’я світової культури, лицар ордену принца Луіпольда, заслужений діяч мистецтв України, заслужений діяч єврейської культури України, перший теоретик професійних хвороб музикантів та єдиний володар Золотої медалі ЮНЕСКО в Україні, композитор. Шість років свого життя він пропрацював як фаховий хірург. Також він вивчав техніку гри на фортепіано тільки лівою рукою. Працював у Чернівецькому музичному училищі протягом 50 років.

«Той чоловік розчулився до сліз: «Хтось ще пам’ятає Ельгісера…»

«Життя Ельгісера мене надихнуло. Надихнуло передусім на те, що, попри важкі перешкоди, можна щось робити. Я усвідомив: бути дослідником – це не мода. Це моральні цінності. Насамперед моральні цінності – то класика, а класика вічна»

«У матеріалах, які вивчав, я побачив портрет людини, котру надто важко зупинити. Єдине, що його зупинило, – це переживання за нашу країну. Ельгісер щодня виходив на контакт із родичами загиблих на Майдані. Щодня шукав портрети цих людей, ставив їхні фото на рояль. Він присвячував їм свою музику… Він так грав до ста днів… Після чого почав писати свою останню композицію майже без перерв. Останні акорди дописала його донька: серце Ельгісера зупинилося над роялем…»

«Він продовжив Рубінштейнівський цикл. Зіграв 443 композиції за 27 концертів»

«Я спілкувався з Вікторією Ельгісер, донькою музиканта. Вона була дуже здивована і відредагувала та доповнила мою працю протягом ночі. Через деякий час Вікторія відправила мені посилку, у якій був майже весь митецький спадок, що вже виданий»

«Не всі його музику розуміли… Був такий напрям модернізму – додекафонія. Це музика, яка не відповідає нашим уявленням про красу. Музика про глобальні трагедії, і багато хто її називав «шумом». Так про музичну творчість Ельгісера відгукувалися люди, які слухали його чи не вперше. Але музикознавці дотримувалися абсолютно протилежної думки. До слова, його запрошував на аудієнцію Папа Римський і слухав»

«Якщо про сам процес написання моєї роботи розказати, то це незвичайна історія. Я прокидався о 06:20, починав писати о 09:00 ранку і завершував об 11-й годині вечора. І так більше ніж місяць. Ельгісер працював день і ніч. Я взяв це за приклад (сміється). Читав мемуари Ельгісера про час у концтаборі. Це мене сильно зачепило. Я зрозумів, що така людина заслуговує бути в пам’яті – історії»

«Знаєте, як воно – усе життя прагнути вчитися на музиканта? Це прагнення манить, як Ельгісера у свій час. Я працював півтора року на «ювелірці» (усміхається). Можу виготовляти будь-які вироби, окрім повних оригіналів: у мене не було відповідного обладнання. Але я купив фортепіано! Для нього не було вільного місця вдома. Тоді я й сказав, що згоден розібрати свій м’який куточок і спати під піаніно. Батьки мене зрозуміли, і ми знайшли для «гостя» вільний простір» (Сміється)

«Те, що відбувається в моїй голові, намагаюся передати в музиці»

«Я почав записувати імпровізації. Вони не професіональні. Те, що відбувається в моїй голові, намагаюся передати в музиці. Якщо видасться, що в голові «каша», то в моїх імпровізаціях же навпаки – усе на своїх місцях» (Сміється)

«На одному з прослуховувань у музичному училищі викладачі оцінили мій слух і відчуття ритму. Вони запропонували мені «йти» на віолончель. Мені подобалася віолончель, як і скрипка. На першому занятті мені вдалося взяти рівний звук одразу. Це мене надихнуло вчитися»

«Мені подобаються прямолінійні люди»

«Був у шкільному парламенті. Мене турбувало те, що старші класи ображають молодших. Я запропонував організувати свідомих старшокласників у гвардію захисту прав людини. І справді, достатньо людей відповідально поставилися до цієї справи й підтримали її»

«Є два-три варіанти, як розвинути своє життя»

«Є два-три варіанти, як розвинути своє життя. Варіант «Стандарт» передбачає навчання в школі, потім – вища освіта, але з різною наполегливістю. За другим варіантом, людина розвивається паралельно до навчання, вона яскрава серед натовпу. Це надійний варіант, але складний. Однак є й найскладніший – докладати зусиль в одне заняття. Тоді людина реалізовує себе – і це найбільша нагорода на цих шляхах. Водночас тут значний ризик: людина ризикує померти як духовно, так і фізично. Ви здогадуєтеся: стільки старань, а в підсумку – нічого. Я буду прагнути триматися другого варіанта»

Текст: Людмила Золотюк
Фото: Марта Яроцька

21+

Вас це може зацікавити