Facebook icon Instagram icon

Олександр Большаков: «Всі перемоги у нас попереду»

#Люди 6 Серпень, 2017 Автор:

12+

Для того, щоб відродити в Житомирі стрільбу з лука – олімпійський вид спорту, не треба народитись в Житомирі. Навіть не треба тут жити. Треба просто дуже любити те, чим займаєшся і невтомно працювати, як робить це Олександр Большаков

«В Житомирі років 30 не було федерації стрільби з лука. Найстарший з житомирських лучників – викладач житомирського університету Осипенко Валерій Євгенійович. Він стріляв останнього разу з лука у 1986 році. От ми років п’ять тому і почали спроби лучний спорт відродити, створити федерацію. Тоді й зрозуміли, що немає людей, котрі можуть її реєструвати, розвивати. Але зустріли одного з тренерів, який сказав: «Якщо нікого немає, то візьми сам і зроби. Витратиш трохи більше часу, але ти це зробиш». Так я у 2015 році і зробив»

«Ми діти військових, жили колись у Приморському краї., біля Владивостоку. Там і народився, і вже звідти й приїхали в Житомир. Тут прожили років сім, а останні років 17 в Києві. Сюди зараз приїжджаємо, щоб лучний спорт розвивати»

«Якщо нікого немає, то візьми сам і зроби. Витратиш трохи більше часу, але ти це зробиш»

«В мене був досвід реєстрації громадської організації, бо після закінчення вишу у 1998 чи 1999 році на місці, де зараз фабрика «Житичі», ми відкрили спортивний зал, де було декілька секцій для занять боксом, фітнесом, тренажерний зал був. Я приймав тоді участь у громадському русі –  молодіжному парламенті. Нас помітили, і я почав працювати в житомирському обласному управлінні сім’ї, молоді та спорту. Рік працював, отримав знання у цій сфері. Але ж у ті часи не так багато й роботи було у Житомирі, і мені запропонували роботу в Києві. Я погодився і поїхав працювати, а громадську роботу закинув. В Києві тренували сина, і всі зусилля направили вже на нього»

«Вся ідея громадської організації «Федерація стрільби з лука Житомирської області» і того, що ми зараз робимо, була сформована тоді, коли мій старший син захотів стріляти з лука. Йому було десять років, і він запропонував: «Татку, пішли постріляємо».  Я його попросив зачекати, щоб не просто в полі стріляти з дерев’яного лука, а знайти секцію, де його тренери навчатимуть. Ну, знайшли. Років п’ять у нас все було добре: ми тренувались в Києві. І це було до тих пір, поки він не дійшов до рівня майстра спорту, до 14 років, коли постало питання, як далі розвиватись. Ми визначили пріоритет, і син поїхав у Львівське Державне училище фізичної культури, в якому за 40 років його існування вперше приїхав лучник з іншого міста. Це все були вимушені заходи, бо на той час площадка, де тренувались лучники, перетворилась на вертолітну площадку Януковича. Але ж немає лиха без добра, бо наступні сім років він навчався та тренувався, за вдячні і тренерам, і викладачам»


«Зараз син закінчив Львівський університет безпеки життєдіяльності і приступив до служби. Але приїздить сюди на всі відкриті уроки, на заняття. Ми все робимо разом.  Це ж була і його, і наша мрія, щоб коли повернемося в Житомир, тут було де займатись. А діти, які зараз у тирі займаються, вони й отримують те, що ми за ці роки разом зробили»

«Не так швидко все відбувається, це еволюційний процес. В перший рік діти приходять  і знайомляться,  ми проводимо майстер-класи. Завдяки гранту, який надав мер Житомира Сухомлин, у нас з’явились луки, кожний з яких коштує близько 10 тисяч. Багато було дітей, які зацікавились, потім з 20-30 залишились п’ять –десять. Так завжди буває, але головне, що можливість займатись є! Процес підготовки лучника – це років 10-15. Тому ми вважаємо,що всі перемоги у нас попереду»

«У нас було декілька заходів спільно з громадським об’єднанням «Спілка молодих художників і мистецтвознавців» на чолі з Іною Величко. Вже другий рік поспіль сюди на конкурс приїздить близько двадцяти художниць. Ми для них спеціально влаштовуємо майстер–класи по дві-три години. Вони малюють на листку свої страхи або свої цілі, в них і стріляють. Я спочатку думав, що дівчата прийдуть, ми їм щось розповімо, вони потримають луки і підуть. Але вони в чергу ставали, щоб постріляти, виплеснути свої емоції. Лук дозволяє отримати задоволення, просто розслабитись і інтуїтивно поцілити, а значить позбавитись страхів, фобій. До нас приходили декілька хлопців після АТО. На Ігри Нескорених – 2017 один з бійців, в якого були численні травми, тренувався у нас півтора місяці. Він навіть сказав, що приїде  додому і буде продовжувати тренування, обіцяв розвивати навички»

«За півтори-дві години монотонних занять про все забуваєш. Така собі медитація»

«Спортсмени хочуть прийти і постріляти, а організаційними моментами займатись ніхто не хоче, бо це кропітка бюрократична робота. Хазяйські та бюрократичні моменти забирають дуже багато часу, значно більше, ніж ти отримуєш задоволення від стрільби»

«Тут в тирі добре розслаблятись: не працює зв’язок. Ти приходиш, телефон не працює, і за півтори-дві години монотонних занять про все забуваєш. Така собі медитація»

«Школа № 5 –  єдина в Житомирі, де відбуваються майстер-класи стрільби з лука. Колись тут певний час був тир, який не функціонував. Я сам в цій школі навчався, і це пам’ятаю. В одній частині тиру відбувалися заняття з кульової стрільби, а друга частина приміщення не була задіяна. Ми самі поновили та переобладнали тир під стрільбу з лука, і тільки з вересня минулого року змогли  тут проводити майстер класи. До цього часу ми ходили по школах, проводили відкриті уроки, знайомились»

«В Європі багато чемпіонів, яким за 40. Так,є й молоді, двадцятирічні, але є й люди у віці. Вони всі спільно на одному рубежі стоять, разом стріляють. І може із-за того, що дорослі люди більш врівноважені, спокійні, у них все й виходить»

«Я в свій час багато поїздив і багато бачив. І в Індії бував, в інших країнах. Житомир – багате місто, тут багато чого є. Це можна оцінити тільки тоді, коли ти виїжджаєш в інше місто чи іншу країну, тоді розумієш, наскільки місто дійсно класне. Нехай люди їдуть і дивляться, як десь живуть, щоб зрозуміти наскільки у нас добре. Всім треба показувати, що у нас є:  культурні надбання, багата історія, родовища і ще багато чого. А головне – розумні люди. Звичайно, є різні, але розумних багато. Їх просто треба з сірої маси витягати і приводити в приклад, щоб молодь вчилась»

«Житомир – багате місто, тут багато чого є. Це можна оцінити тільки тоді, коли ти виїжджаєш»


«У 2013 році мій син виграв Чемпіонат світу серед студентів у Польщі. Він був там наймолодший, тільки 18 років виповнилось. А до цього був Чемпіонат Європи в командах, інші турніри, Чемпіонат України. Є нагороди, медалі. Багато чого було вкладено, але ми розуміємо, що велике навантаження лягає на плечі спонсорів, батьків. Держава нам теж допомагає, але для нормального взаєморозуміння треба налагоджений апарат, який буде з державою співпрацювати, займатись документами, паперовою роботою. Багато хто приходить у спорт і не розуміє як саме працює ця машина. Люди просто хочуть отримати кошти. А так не можна! Треба спочатку щось показати, щось зробити, а вже потім щось просити. Так, держава перевіряє, контролює, а вже потім дає»

«Зараз ми купили костюми – форму лучникам, невдовзі поїдемо на змагання, але для того, щоб це робити зараз, мені треба було в минулому 2016 році подавати календарі змагань. Якби я цього не зробив в минулому році, то в цьому ніхто б нікуди не  їхав. От саме механізм функціонування спортивного менеджменту треба розуміти і передавати ще з  університету. Тренер – це одна спеціальність, спеціаліст з проведення масових спортивних заходів – інша, а те, що роблю я –  це зовсім інше. Це і є спортивний менеджмент. Завдяки правильному менеджменту за два роки ми показали себе: виграли гранти, організували роботу»


«Є психологічний бар’єр є при стрільбі з луку. І його треба вміти перебороти. Заспокоїтись, зняти навантаження, включити додаткові ресурси. Ну так, мандраж сильний! Бо розумієш, що є обмеження у часі, і від цього починає просто трясти. Але треба заспокоїтись і увійти у стан рівноваги, щоб можна було побачити ціль і влучити в неї»

«Скільки коштує найдешевший лук? Ніскільки: гілочку з дерева беріть! Ми саме такий перший і зробили. От їдете на пікнічок, берете ножичка, мотузочку… Я не шуткую. Саме такий перший лук ми і зробили для свого сина. Так задовольнили його бажання. А нащо зразу купувати? Коли дитина захотіла, ми так спробували. Потім вже зрозуміли, що то було серйозне бажання. Багато хто починає з дерев’яних луків з ліщини. Потім вже, коли хочуть позмагатись, розуміють свій рівень, тоді вже і купують серйозне обладнання»

«Після того спеціальний номер телефону взяв, щоб легко було запам’ятати: 073- 1-10-10-10»

«Іноді людей доля зводить. Коли ми тільки приїхали в Житомир, тільки почали створювати організацію, перші документи підписувати,  я почав ходити по житомирським магазинам, які продають знаряддя для стрільби, щоб подивитись де які луки продаються. Зайшов в один, спілкуюсь з менеджером. А до мене підходить дідусь і каже: «Це ж ви Федерацію лучників відкрили? Я вас вже рік шукаю і знайти не можу! Моя онука хоче тренуватись. Вона десять років займалася танцями, але дуже хоче навчитись з лука стріляти. І я вас по всьому місту шукаю!» Зараз Настя у нас займається. А я здивований був: наче й номери телефонів були… То я після того спеціальний номер телефону взяв, щоб легко було запам’ятати: 073- 1-10-10-10. Ten, ten, ten – три десяточки, така «переможна» комбінація»

Фото: Марта Яроцька
Текст записала: Оксана Давиденко

12+

Вас це може зацікавити

© 2016 zhytomyr.travel
Передрук і використання матеріалів zhytomyr.travel дозволено лише за згоди редакції zhytomyr.travel