Facebook icon Instagram icon

Олександра Кальманович: «Просто іноді дівчині самій треба зрозуміти, що вона гарна»

#Люди 16 Липень, 2018 Автор:

3+

Її малюнки кумедні й дуже світлі, а дорослі люди стають трішечки дітьми, коли на них дивиться добрий єнот чи дивакуватий міньйон. Цілком закономірно, що художниця, яка їх створила, чимось схожа на своїх героїв – така ж відверта веселуха. Саша Кальманович вміє створювати власний світ, в якому багато гарних людей і стильних інтер’єрів. До речі, гарними людей вона робить у самому прямому сенсі, а багато хто знає Сашу як професійну візажистку. А чом би й ні, якщо від того світ стає прекрасним?

«Я навчалась малювати в МОДі (прим. ред. – Житомирський технікум механічної обробки деревини).  Мені просто потрібна була спеціальність, де не треба здавати математику. Отримала диплом щось на кшталт «конструктор». Але дали нам дуже багато! Там були викладачі, які входять в склад Асоціації художників України. Прикольні люди, круті, які в нас вклали вдвічі більше, ніж вимагалося»

«В дитинстві мені малювати не дуже подобалось, бо в школі завжди давали якісь дивні завдання. Наприклад, намалювати дітей, які грають в сніжки. Уявіть, які вони потворні виходили: малювати ж я тоді не вміла. Пам’ятаю, одного разу намалювала гарного папужку – мама допомагала. А на маленькому листочку в клітиночку намалювала портрет племінниці, якій тоді було десь три рочки. Вона страшенно крутилась, але я так олівчиком швиденько намалювала, і всі сказали, що дуже схожа. Це було класі у сьомому. А  штрихувати я навчилась за два тижні до вступу в коледж: познайомилась з дівчинкою, яка закінчила «художку», і вона мені показала, як це робити. Зараз згадувати смішно!»

«Я мрію про свою студію, велику майстерню, де можна буде все по своїх місцях розкласти. Там буду малювати та робити макіяж. Що для мене макіяж? Це розвага, хобі. У студентські роки я працювала консультанткою на косметичній фірмі від відомого бренду. Нас ретельно тренували,  ми вивчали склад шкіри та й ще багато чого важливого й корисного. А потім моя подружка, Аня Гусарова, почала фотографувати і просила готувати дівчат до фотозйомок. Казала: «Сашка, ти ж класно красиш». Так пішло-поїхало, і вже шість років»

«Я дивилась на ютубі відео про те, як працюють круті візажисти. Ставила на паузу, записувала все, що вони роблять. Коли ти вмієш малювати, робиш макіяж професійно, можна що завгодно зробити. Зараз приходять дівчата робити макіяж, але ж вони і так гарні! Там не треба нічого домальовувати. Я їх прошу: «Ти сама вже більше не роби нічого, добре?». Бачать людину, а не макіяж. Просто іноді дівчині самій треба зрозуміти, що вона гарна. А краса всередині, в душі, ну, я не знаю, у погляді, в манерах – у чому завгодно. Просто від макіяжу обличчя стає яскравіше, підкреслюється природна краса. Дівчата самі себе сприймають інакше, якось навіть аж стрункішими стають. Головне – не макіяж зробити, а полюбити себе»

«Краса всередині, в душі, ну, я не знаю, у погляді, в манерах – у чому завгодно»

«Еталони жіночої краси? Мені всі подобаються! Ой, ні, є в мене дві подружечки – Феріде Ібрагімова і Інара Ібрагімова. Вони такі гарні! Феріде роки зо два тому отримала титул «Віце-міс Україна». Ще Моніка Белуччі. Вона Жінка, і вік тут ні до чого. Може вже затерта фраза, але старіти треба теж красиво»

«Я якось пропалила килим, коли прасувала ляльці сукенку. Довелося від мами тікати, але вона мене не догнала! (Сміється). Я дуже швидко бігаю. Правда мені тоді було років п’ять, але тікала я, як бойовий гном» (Сміється)

«Я і в дитинстві мріяла, і зараз мрію повсякчас: то у мене мрія мати величезний будинок, двох доберманів, дві автівки – одна «гуляльна», одна для маркету. Через три секунди я вже хочу подорожувати, тусити, двіжувати. Така «навіжена бабуся», схожа на  Айріс Апфель. (Сміється). У мене ніколи не було такого, щоб я чітко знала: має бути ось так і так. Досі в мене не сформувалась така структурованість»

«Творчій людині дуже потрібний час для себе. Я розумію, чому деякі художники з’їхали з глузду: вони малювали на замовлення. (Сміється). В них не було часу малювати щось своє. У мене в голові безліч творчих задумів, ідей, але просто не вистачає часу»

«На мене чоловік позитивно впливає. Раніше самі кульбабки в голові, а зараз я стала серйозніше (Сміється). Взагалі потрібний такий партнер, який тебе розуміє. І у мене саме такий! Мій чоловік мені завжди допомагає, а це і є розуміння. Іноді він жертвує своїм часом або справами заради моїх інтересів, і я це дуже ціную. Навряд чи мене б хтось інший так підтримував, а сьогодні взагалі таке нечасто побачиш»

«На мене чоловік позитивно впливає. Раніше самі кульбабки в голові, а зараз я стала серйозніше»

«Я терпляча. У мене вдома стіл, на якому я почала малювати мандалу. Там стільки всіляких деталей, дрібничок. Його робити складно і приємно водночас, але то вимагає просто купу вільного часу. І я думаю, що якби у мене був вільний час, я б сіла десь в куточок і робила з однієї дивної фігні іншу дивну фігню і припихала це в дивне місце» (Сміється)

«Персонажів для картин підбирати нескладно. До чого лежить душа, те й береться. Будь-яка казка, будь-який мультик, от, міньйони, наприклад. Вони не дівчачі і не хлопчачі – унісекс. (Сміється). Вони подобаються й дітям, й дорослим. Теж саме з Angry Birds. Це універсальні персонажі. Ми думали брати для стоматологічного кабінету героїв казки «Аліса в країні чудес», але їх варто було б робити саме мультяшними, щоб прикольно було. І уявіть, прийдуть маленькі дітки, побачать казкового кошака і злякаються. Прийшов тут такий до зубного,  а на тебе котяра дивіться: «Привіт! Що?  Як? Ти лягай, я зараз»

Стоматологічний кабінет. Дизайнер О. Кальманович

«У мене перша реакція на все – сміх, навіть коли сварюся з кимось або переживаю. Плакати не можу, починаю реготати»

«Мої батьки – мої мегадружбанчики. Я бігала за ними просила перевірити уроки, плакала через погані оцінки, а вони казали: «Заспокойся». У мене була повна свобода, звичайно у межах розумного. Зараз вони вже розуміють, що малювання – це моє. І здається, що вони мною пишаються. Мама мені допомагає, ми навіть ходили з нею трави для декорування збирати. Єдине, чого не вистачає, – місця, приміщення. Якщо збирати те, що тобі цікаве, що може знадобиться в роботі, жодного гаража не вистачить»

«Якось довелося робити макіяж Владі Литовченко. Вона приїздила в Житомир, і мені пощастило з нею попрацювати. Ще я робила макіяж Ніні Матвієнко – готувала до виступу на концерті пам’яті Володимира Шинкарука. Вона дуже крута! Мені так хотілося її обіймати! По ній одразу зрозуміло, що вона знатна, але водночас дуже  проста: розповідала мені про свій город. Людина-легенда! Коли вона перед концертом почала розспівуватись, я плакала. Дуже горджуся, що  її торкалася»

«Гроші начебто й важливі, але водночас нічого не варті. Звичайно, гроші потрібні, але вони потрібні для чогось. Просто самі по собі вони не мають значення. Гроші – це комфорт, але ані щастя, ані любові, ані інших душевних речей за них не купиш. А я душевна людина»

«Коли мене питають, куди б я витратила мільйон, я прихожу до думки, що мені потрібний мільярд»

«Коли мене питають, куди б я витратила мільйон, я прихожу до думки, що мені потрібний мільярд. (Сміється). Думала, хочу великий гарний дім. Потім думаю: «Кому він? Хто там буде прибирати? Треба наймати людей, щоб прибирали, чистили басейн». За це ж треба переживати, сплачувати податки і все таке. Ні, я б побудувала дім для всіх своїх: для рідних, для друзів. От зібрати б всіх своїх на безлюдному острові і жити – не тужити там всім разом спокійненько! А ще хочеться машину з великими колесами спеціально для наших доріг, щоб їздити на дачу в Буки» (Сміється)

«Я не люблю якійсь абстрактний Житомир чи Україну, я люблю місто за людей, за наших людей. І хоч вони не так часто посміхаються, як за кордоном, але вони рідні. Люди з одного середовища, з одного ареалу, мають краще розумітися. Люди з-за кордону інші, все одно якоїсь тонесенької ниточки розуміння і не вистачає»

«Мені в Іспанії подобається, там такі ліниво-класні! Вони сплять вдень – свої люди. (Сміється). Дивишся на їхніх стареньких, і жити хочеться: бабусічки зранку в салонах роблять зачіски. А що у нас зранку бабусі роблять? Їдуть в соцзабез з п’ятої ранку. Прикро за наших людей, вони варті більшого. За кордоном люди й одягнуті краще, й автівки у них круті, але їм все одно сумно. Так, їм комфортніше жити, але щасливішими вони від того не стають. Якщо ти нещасливий, то немає різниці, в якій ти країні. Все одно ти нещасний»

«Не знаю, чи змогла б я серйозно планувати кар’єру. З моїм характером це навряд чи можливо: сьогодні мені хочеться малювати, завтра вирізати з пінопласту, післязавтра ще щось. Але якщо я пообіцяла щось зробити, то дотримуюсь обіцянки і роблю, навіть коли цього не дуже хочеться. Не можна підводити людей, які на тебе розраховують. Я ж теж на когось розраховую. Все повертається! І з егоїстичних міркувань хочеться робити для людей все найкраще, аби все найкраще поверталось до мене» (Сміється)

«Майстер макіяжу та дизайнер інтер’єра – споріднені професії, схожі між собою. Але якщо до мене одночасно звертаються з проханням зробити одній людині макіяж, а хтось шукає дизайнера, то, мабуть, я робитиму макіяж. Принаймні малюнок на стіні можна і в інший день зробити, а макіяж потрібний тут і зараз»

«Якщо я пообіцяла щось зробити, то дотримуюсь обіцянки і роблю, навіть коли цього не дуже хочеться. Не можна підводити людей, які на тебе розраховують»

«Одного разу за день я зробила макіяж сімнадцятьом. Це була жесть. Правда»

«Щодо конкуренції…У кожного своє. Я не знаю, мабуть, ні я не конкурентка, ні у мене немає конкурентів. Роботи вистачить на всіх. А якщо є люди, яких я можу порадити як профі, то це ж гарно. Я завжди радію успіхам інших»

«Створювати образи цікаво. Іноді можна нарити в секонді просто унікальні речі. Я знайшла одного разу сукню, не знаю якого року, але в ній був корсет, мабуть, навіть з китового вуса. І образ вийшов просто шикарний. А якщо правді в очі подивитись, то ми кожного дня створюємо нові образи: сьогодні образ працівниці, завтра – «багині». Хтось обирає найкомфортніший зі своїх образів і в ньому живе»

«Якщо правді в очі подивитись, то ми кожного дня створюємо нові образи»

«Я не знаю, яка я буду в старості. Є два варіанти. Я дуже люблю сім’ю, і може бути, що буде в мене багато дітей-онуків, в городі буду порпатись. Така бабусечка-бабусечка. А другий варіант – така собі Айріс Апфель. Нє, вона з перебором. (Сміється). Бабуся має бути бабусею»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Катерина Кононюк

3+

Вас це може зацікавити