Facebook icon Instagram icon

Олександра Сімакова: «Романтикам в поліції однозначно не місце»

#Люди 4 Серпень, 2017 Автор:

30+

Два роки тому в Україні з’явився новий правоохоронний орган – українська поліція, і  4 серпня стало професійним святом людей, котрі охороняють правопорядок. Років двадцять-тридцять тому жінок-правоохоронців було небагато, а от сьогодні активні та гідні жінки виконують серйозні завдання нарівні з чоловіками. Про свій вибір та будні поліціянтки нам розповіла інспектор патрульної поліції міста Житомира Олександра Сімакова

«В поліції мені працюється прекрасно! Взагалі у нас на службі гендерна рівність. Нарівні з чоловіками ми виконуємо обов’язки поліцейських, ніяких потурань і поділу на жіночу і чоловічу роботу ми не маємо. Що ж стосується співпраці з людьми, то  тут все одно доволі часто нас сприймають (в першу чергу чоловіки-правопорушники) як «слабку стать». Але саме нам, жінкам, інколи вдається пом’якшити, загасити якусь конфліктну ситуацію, що виникла між поліцейським та правопорушником»

«Після школи сказала мамі, що піду в Академію внутрішніх справ, але вона заборонила: ця робота «не для дєвочкі»

«Я корінна киянка, закінчила Київський національний університет будівництва і архітектури за напрямком «Геодезія». Однак з юності хотіла працювати в правоохоронних органах. Коли після школи сказала мамі, що піду в Академію внутрішніх справ, вона суворо заборонила, назвавши цю роботу небезпечною та «не для дєвочкі». Тато був впевнений, що технічна освіта завжди цінна, тому наполіг на будівельному виші. Але я  все одно прагнула працювати в цій сфері! Останнім поштовхом став Майдан. Після того я остаточно зрозуміла, що не тим займаюсь, а моє місце в поліції»

«За сімейними обставинами не встигла подати документи до патрульної поліції Києва, і з нетерпінням чекала, коли оголосять набір у найближчому місті. Місто тоді не було важливе, головне – аби в поліцію! В результаті пройшла відбір у нову патрульну поліцію Борисполя та Житомира, але обрала Житомир»

«Робота достатньо важка, але рідні підтримують! Здавалось б, мама має сказати: «Доцю, воно тобі треба? Награлась вже та кидай все це! Ти ж дівчинка, знайди нормальну роботу!» Але ні, каже: «Ти ж сама хотіла, пішла, ти сильна, тож з усім впораєшся». Переживає дуже, звісно, але підтримує»

«Чи відбулась по-справжньому реформа системи правоохоронних органів? Думаю, не зовсім. Але частково зміни сталися, і я щаслива, і буду усім доводити, що реформа відбулася, хоча б лише через те, що прийшли нові незаангажовані люди. І нехай вони не закінчили спеціалізованих вишів, але в них є вогонь і бажання, і повірте, це не банальні слова. Ми знаємо, що в нас є багато проблем, але ми готові вчитися»

«Спочатку дуже болісно реагувала на критику патрульної поліції. Пам’ятаю, в соцмережах постійно писала довжелезні пости, намагаючись комусь щось довести. Потім зрозуміла: все це марно. Для всіх хорошим ніколи не будеш. Зараз реагую на все спокійно: хто, щоб не казав, як би не оборювався, ми все одно робитимемо свою справу»

«Хороший напарник – це все, ви один цілий механізм, що правильно працює»

«У поліції можуть працювати лише сильні духом жінки, не скиглії. Справедливі, наполегливі, стресостійкі. Романтикам в поліції однозначно не місце»

«Хороший напарник – це все! Як тільки ви заступаєте на чергування, сідаєте у машину – все, ви один цілий механізм, що правильно працює. У вас має бути спільне прагнення: наприклад, не просто відкатати зміну, а привезти якийсь результат (допомогти, затримати грабіжника, притягнути порушника до відповідальності). Напарник – твоє перше й найнадійніше плече»

«На кожній зміні бувають неординарні курйозні виклики. То м’ячик дітям з дерева діставала, то змій в актовій залі шукала. Інколи надходить виклик, і я відразу розумію, що навряд чи ми тут допоможемо, але приїжджаємо, бо маємо реагувати на всі звернення»

«У мене робота на першому місці. Мабуть, то не дуже добре. Але нічого не можу з цим поробити. Я людина крайнощів: якщо чимось захоплююсь, то поринаю вже з головою»

«На роботі, звичайно, комфортно себе почуваю у формі та зі зброєю. А ось, коли потрібно бути переможницею на любовному фронті, моя зброя – спідниця та підбори (Сміється)»

«Не обов’язково, але хотілося б, щоб мій майбутній чоловік також був полісменом. (Всміхається) Чесний, добрий та мужній – головні якості, які для мене найзначущі. Абсолютно не важливі зовнішність та розмір біцепсів, просто хочеться мати поруч надійну людину»

«Вільний час? А що це? (Сміється) Його мало, але встигаю відвідати спортзал, зустрітись з друзями. І ще на вихідних намагаюся їздити до Києва, там моя мама, близькі, які завжди чекають і сумують»

«Житомир мені підходить за енергетикою: самобутний, спокійний»

«Перевестися на службу до Києва могла з першого дня роботи (у столиці найбільше недоукомплектування), але, чесно кажучи, я настільки вже прикипіла до Житомира… Як вперше сюди приїхала, майже два роки тому, так він мене і не відпускає. Житомир мені підходить за енергетикою: такий самобутний, спокійний. В ньому є якась таємниця, і тут хочеться бути»

Текст записала: Катерина Домс
Фото: Марта Яроцька, Ірина Парфенюк

30+

Вас це може зацікавити