Facebook icon Instagram icon

Гастано Магазарі: оповитий серпанком забуття…

#Люди 11 Березень, 2018 Автор:

6+

Щоденні турботи не сприяють сентиментальним спогадам, але ж іноді варто згадати тих, хто за примхою долі став житомирянином та залишив по собі пам’ять та добру згадку. Тим більше, що історія, невідома широкому загалу, зворушлива та романтична

Друга половина ХІХ століття була значним періодом у розвитку української культури.

Житомир у ХІХ ст.

Музика, театр поступово увійшли у повсякденне життя. Наше місто стало обов’язковим для концертного маршруту театральних колективів нарівні з Києвом, Одесою, Харковом. Житомир, «столиця» великої Волинської губернії, був представлений як освіченою культурною публікою, яка сприймала та могла належно оцінити талант артистів-виконавців, так і місцевою пресою, що активно висвітлювала концертне та театральне життя.

Київський оперний театр у ХІХ ст.

В цей час до Житомира охоче приїздили й провідні театральні колективи імперської Росії, й артисти з-за кордону. Була серед них помітна особистість – Гастано Магазарі, італійський співак, актор, обдарований художник. Завдяки Божому провидінню талановитий італієць став житомирянином – відомим у місті діячем культури. Вивчив мову, звичаї, одружився та прожив свої останні 25 років. Його життя варте пера драматурга!  Гастано досяг слави, визнання шанувальників Мельпомени, став доволі заможним, але ж одійшов у кращій світ в бідності, бо похований на Католицькому кладовищі у секторі Св. Вінсента (покровителя бідних), де зазвичай ховали за рахунок державних коштів або благодійників.

Завдяки Божому провидінню Гастано Магазарі став житомирянином
Театральна трупа у ХІХ ст.

У 1870 році до знаменитого Одеського оперного театру прибув на гастролі творчий колектив з Італії. Експресивні італійці підкорили серця любителів опери, зачарували співом, артистизмом, вдалими постановками, одягом, оформленням сцен. Окрилені успіхом, вирішили продовжити гастролі по південних містах, але тут попереднього тріумфу не досягли. Важко сказати, що саме було тому причиною, але невдачі почали переслідувати їх і,  витративши зароблені кошти, актори опинились у Житомирі.

Одеський театр опери та балету ХІХ ст.

Житомирська публіка доброзичлива, гостинна, але й вимоглива, тому також не виявила особливої зацікавленості італійськими гастролерами. Відтак тут вони остаточно «прогоріли». Майже п’ять місяців трупа переживала не найкращі часи в місті, заробляючи кошти на життя виступами в будинках заможних поміщиків, зібраннях дворянського клубу або на честь прийому гостей чиновниками місцевої влади.

Житомирська публіка доброзичлива, гостинна, але й вимоглива. Тут трупа «прогоріла» остаточно
Робота Гастано Мазагарі

З часом до італійців звикли, дехто з місцевих жителів по можливості підтримував їх. У них з’явились знайомі, приятелі і навіть покровителі. З відома губернатора міська поліція офіційно подовжувала термін перебування іноземців, враховуючи «поважні причини».
Сталося так, що їх виступи сподобались дружині заможного житомирянина-мецената. Вона захоплювалась оперою, співала в домашніх концертах та салонних зібраннях, мріяла про велику сцену. Жінку вразило скрутне становище артистів, і вона вмовила чоловіка, теж любителя театру, щоб той благодійно, власним коштом, забезпечив повернення на батьківщину цілої оперної трупи. Проте один з них, а це був Гастано Магазарі, звернувся до місцевої влади за дозволом залишитись, мотивуючи тим, що знайшов тут наречену і має твердий намір стати до шлюбу.

дружина заможного житомирянина-мецената вмовила чоловіка власним коштом забезпечити повернення на батьківщину цілої оперної трупи, але Гастано лишився

Після певних бюрократичних процедур справа владналась, а оскільки Житомирському театру, в той час потрібен був декоратор, то Магазарі запропонував дирекції у свої послуги. Оперний співак виявився всебічно обдарованою людиною: він був художником, портретистом, скульптором, а головне – надзвичайним декоратором, оскільки вмів перетворити бутафорію на мистецькі витвори.

Ескіз Г. Магазарі до сцени вистави Шекспіра «Гамлет»

У 1875 році  на сцені Житомирського  театру з успіхом розпочав творчий шлях актор, режисер, театральний діяч, уродженець міста Микола Синельников.  У Магазарі і Синельникова виявилось  багато спільного, а головне – закоханість в театр. З великою відповідальністю й фантазією вони працювали над кожною постановкою, створювали сценічні образи, добирали вбрання та декорації.

Житомирська філармонія. Наші дні

Більшість епізодів у виставі художник Магазарі спочатку малював до дрібниць на папері, а потім по ескізах готувались декорації, костюми та оформлювалась сцена. Скрупульозна попередня робота була запорукою успіху й надихала акторів. З часом Гастано й Миколу зблизила спільна справа та творча атмосфера – вони стали друзями.

Зліва – Гастано Магазарі, справа – Микола Синельников

Пізніше Микола Синельников у своїй книзі «Спогади» розповідав про Магазарі:
«Приміщення, яке він займав, складалось з трьох великих кімнат. По стінах – шафи, наповнені шоломами, мечами, коронами, кірасами, панцерами. Все це блищало, обробка кожної речі була прекрасна своєю філігранністю. Звичайно, це була бутафорія, але речі були зроблені так прекрасно, що навіть зблизька справляли враження справжніх.
Цілі поїзди, залізниці у виставі «Подорож навколо світу», навіть пароплав з пасажирами утворював він на сцені, викликаючи загальний подив глядачів. І робив це просто, дотепно. На першому плані палуба була зайнята акторами, задня – рухливими картонними голівками у капелюхах і картузах. Магазарі сидів між підробленими пасажирами й одним рухом змушував картонні голівки нахилятися чи повертатися. Створювалася ілюзія гурту людей, що чекали зупинки пароплава біля Ліверпульської пристані».
Тепло й зворушливо згадував про Магазарі в своїх мемуарах відомий та популярний письменник, уродженець Житомира, Лев Нікулін.
З часом розголос про талановитого декоратора-художника дійшов до антрепренерів багатьох театрів.  Італійця запрошували переїхати до Києва, Одеси, Львова. Той чемно відмовлявся, мотивуючи, що полюбив Житомир, свій театр, свою публіку.

Що залишається після людини, коли вона полишає цей світ? Пам’ять! І добрі справи!

100 років тому Гастано Магазарі пішов з життя. Що залишається після людини, коли вона полишає цей світ? Пам’ять! І добрі справи! Допоки пам’ятають людину і зроблені нею добрі справи, Людина живе. Гадаємо, розповідь про романтичну історію життя талановитого італійського житомирянина Гастано це доводить.

Сергій Собчук
Член національної спілки краєзнавців України
Анна Собчук, співавтор
Фото і малюнки взяті з особистого архіву авторів
та відкритих джерел

6+

Вас це може зацікавити