Facebook icon Instagram icon

Осінній етюд

#Місця 18 Вересень, 2017 Автор:

6+

В Житомир тихо прийшла осінь. Обережно, неначе боялася образити літо, яке засовістилось наостанок і почало нас пестити теплою погодою. Декілька днів тому, під час нетривалого відпочинку у невеличкому селі на березі моря, пригадалась мені давня розповідь одного чоловіка про його відчуття осені. Назвав він себе Ди́мовим, але вочевидь то було ім’я вигадане. Поезія художнього слова зачарувала, запам’яталась надовго

Наступила Осінь…
Неподалік билось хвилями море, все літо, всю весну і літо….
Берег був плаский, піщаний, воно шурхотіло маленькими камінчиками, накидаючи їх з останньою прозорою хвилею й захоплювало назад першою зворотною.
Здавалось дивним: чого море так б’ється? І звідки беруться хвилі, нові й нові – без кінця?
Над цим ніхто не замислювався, аж ось 22 липня в полудень море таки досягло свого: хвилі викинули її на берег. Можливо вони викидали її поступово, клаптиками, все літо, всю весну і літо, але про це ніхто не знав.

Ось тепер все стало зрозумілим: тінь від човна, що занурився в пісок, лягла зовсім не на те місце, де тиждень тому. У світлому жаркому повітрі закричав півень, але вже не нагадав дитинства. Велосипедист на запиленій дорозі спинився, підняв голову, спітнілу його шию обдало порхнувшим, як горобець вітерцем.

Це була Осінь… Хвилі врешті витягли її з середини океану і викинули на берег


Це була Осінь… Хвилі врешті витягли її з середини океану і викинули на берег.
Сталось це 22 липня, о тринадцятій з хвилинами. Збулось!…
Осінь скочила на пісок, тихим шурхотом пробігла по ньому замітаючи сліди людських ніг, два рази спіткнулась, причому схопилась за калину і кинулась на село. Ось тоді і закричав враз постарілий півень.  Віючись навколо величезного соняшника, загуділа зігнувшись, як баба під ношею, волохата бджола…


Осінь затаїлась, вичікуючи в дуже потаємних місцях: в лісі, під опалим листям, у вибоїнах на полі, де валялись скалки розбитої пляшки, в раптово зміненому польоті птахів. І коли поет відкрив свого записника, записати нову риму,  він знайшов між білими листками Осінь, ніби хтось засушив там квітку. Поетичні слова стали важкими, як удар церковного дзвона, або як удар веслом по воді нічного озера.

Поетичні слова стали важкими, як удар церковного дзвона, або як удар веслом по воді нічного озера


До вечора Вона встигла багато!  Досить сказати, що в ту ж ніч випала густа велика, як безпричинна сльоза дівчини, роса. Про це навіть написали деякі місцеві газети…
Ну а вже  ввечері я її зустрів!


Розумієте, ввечері не ховаються, ввечері цього не треба робити! Це сонце ділить і визначає кожному місце, а при місяці всі Єдині…

Цим вечором я її зустрів – свою чергову Осінь!


Цим вечором я її зустрів – свою чергову Осінь!

Сергій Собчук,Член національної спілки краєзнавців України
Анна Собчук, співавтор
Фото: Сергій Григорчук та з відкритих джерел

6+

Вас це може зацікавити