Facebook icon Instagram icon

Софія Косова: життя, сповнене музики

#Люди 29 Грудень, 2017 Автор:

3+

Є люди про яких кажуть, що вони талановиті у всьому, що б не робили. До таких належала Софія Аполонівна Косова – з 1933 року викладач вокалу Волинського музичного технікуму в Житомирі.
Обдарованістю та характером цієї жінки можна захоплюватись. Вона мала незвичайний талант від бога та гарну вокальну освіту, чудово малювала, добре знала теорію живопису, вільно володіла багатьма європейськими мовами

Історія життя Софії Косової почалась в старовинній українській родині на Чернігівщині у 1873 році. Софія народилась 25 грудня у Белькові, маєтку губернського секретаря Аполлона Свідерського. Батько її був нащадком давнього, відомого ще з 1723 року шляхетського роду, заснованого сотником Климом Свідерським. Родина була заможна, володіла земельними наділами, гарним будинком прикрашеним творами образотворчого мистецтва та скульптурами. Зі смаком створена бібліотека вказувала на освіченість та високу культуру. Чудовий парк, навколишня природа доповнювали інтер’єр давали відчуття затишку і добробуту. В такому середовищі пройшло дитинство Софії.

Історія життя Софії Косової почалась в старовинній українській родині

Софія Косова в різні роки життя (фото з архіву авторів)

«…Ця дитина стане знаменитою, але життя її мине у постійній праці, воно буде нелегким, сповненим суперечностей, які часто ятритимуть їй душу», – сказав священик при хрещенні.
По закінченні гімназії, переконана що присвятить себе мистецтву, Софія певний час не могла визначитись який шлях обрати: живопис чи вокал. Але добре начитана дівчина напевне знала вислів німецького філософа Ніцше: «Без музики життя було б помилкою». Вибір було зроблено: у 1899 році Софія поступає вчитись на факультет оперного співу Петербурзької консерваторії.

Петербурзька консерваторія

Викладачами консерваторії були М.А. Римський-Корсаков, О.К. Глазунов, А.К Лядова. Косова навчалась в класі Іполліта Прянішнікова, режисера Маріїнського театру, відомого співака соліста, якого високо цінував Чайковський за відмінне виконання вокальних партій в своїх творах.

Зліва: Іпполіт Прянішніков           Справа: Олена Муравйова

Після навчання Софія більше п’яти років присвятила сцені в Петербурзі. На концертах, виставах з великим успіхом виконувала лірико-колоратурні партії. Голос в неї був високий, м’який, ліричний, легкий та рухливий. Вируюче сценічне Петербурзьке життя, концерти, гастролі, в тому числі закордонні, не сприйняв чоловік Софії, Петро Федорович Косов – поміщик села Підберезове неподалік Вітебська. У 1906-1908 роках він був Вітебським міським головою, мав дружні стосунки з художником Іллею Репіним, який доволі часто був його гостем. До 1917 року очолював губернські сільськогосподарські товариства. На жаль, сімейне життя не склалось, подружжя розлучилось. У 1910 році Софія Аполлонівна залишає сцену, театр, гастролі, петербурзьке життя і переїздить у Київ, де її вподобанням стала педагогічна діяльність. Роботу викладача починає у приватній музично-драматичній школі, яку заснував Микола Лисенко, видатний композитор, педагог, диригент. Це була перша українська музична школа, де викладання велось викладачами-українцями українською мовою. У 1918 році на її базі було утворено Державний музично-драматичний театр ім. М. Лисенка.

У 1910 році Софія Аполлонівна залишає сцену і переїздить у Київ, де її вподобанням стала педагогічна діяльність

Музично-драматична школа М. Лисенка (1904 рік)

Софія Косова стала асистентом відомої оперної співачки, педагога, Олени Муравйової – нащадка знаменитого українського роду Муравйових-Апостолів. Тут спілкувалась з викладачами Віктором Косенком, Дмитром Ревуцьким. Учнями Муравйової в різний час були майбутні знаменитості: Іван Козловський, Зоя Гайдай, Оксана Петрусенко.
В педагогічній діяльності Косова відкрилась з нової сторони – це було її покликанням. У 1920 році вона стає професором, має вже свій вокальний клас і асистентів. Наполегливо працює. Все в подальшому мало б складатись як найкраще, але їй, талановитій особистості радянські органи постійно дорікають непролетарським походженням, пригадують бувшого чоловіка-поміщика, всіляко обмежують та принижують. Обвинувачення висуваються все більш безглузді, умови стають нестерпними після безпідставних обшуків та наміру конфіскувати піаніно, знаменитий «Blüthner», за клавішами якого в домі співачки бували Борис Лятошинський, Віктор Косенко, Леонід Собінов, Іван Козловський… З’являється загроза арешту. Доброзичливі люди порадили виїхати зі столиці.
У 1933 році Софія Аполлонівна залишає Київ і назавжди переїздить до Житомира. Їй запропонували організувати та очолити вокальний відділ у Волинському музичному технікумі. Поселяється в Графманівському провулку. ЇЇ сусіди – відомі в Житомирі родини Хомічевських та Кудрицьких. Можливо, ініціатором переїзду Косової до Житомира й вибором адреси стала дружина Бориса Тена (Хомічевського), Аполлінарія Леонтіївна, бо була її студенткою, й жінки мали гарні стосунки. Започатковуються дружні відносини, поступово виникає коло прихильників музики, співу, живопису, поезії та літератури. В майбутньому впродовж довгих років в домах Хомічевських, Косової, Кудрицьких збиралась творча еліта міста. Вірші, музика, співи, читання вглос свої творів – незабутні вечори. Софія Аполлонівна була першим і єдиним професором музичного училища. Для удосконалення вокалу своїх вихованців запровадила обов’язкове вивчення італійської мови, якою сама володіла досконало.
Про високий рівень вокального відділення Косової свідчив успіх багатьох випускників, які демонстрували досягнення житомирської оперної школи далеко за межами області.

Український хор

Здавалось би творче життя мусило би зробити Косову м’якою, лагідною людиною, але багато сучасників, які знали її особисто, розповідають про вольовий незламний характер. Відомо, що вона постійно була під наглядом і тиском НКВД, але холодної осені 1937 року, у розпал репресій, відмовилась виконувати розпорядження про примусове направлення своїх студенток на сільськогосподарські роботи. Секретар партійної організації сигналізував в обласний комітет комуністичної партії, що було рівнозначно смертельному вироку, але змушений був поступитись. Пізніше, вже під час нацистської окупації міста, коли німці заарештували секретаря-комуніста збираючись його стратити, Софія Косова яка вільно володіла німецькою мовою, не вагаючись, з’явилась до коменданта міста й зуміла його переконати відпустити чоловіка.
У страшний табір військовополонених на Богунії вона возила їжу та одежу, в’язням передавала медикаменти.

У страшний табір військовополонених на Богунії Косова возила їжу та одежу, в’язням передавала медикаменти


Представники окупаційної влади ставились до Косової певною мірою лояльно, вважаючи її антирадянськи налаштованою. Окрім того, аристократичне походження, освіченість та вільне знання мов теж грало свою роль.
Софія Аполлонівна працювала в музичному училищі майже до кінця 1950 років. За станом здоров’я та віком вийшла на пенсію, без неї вокальний відділ проіснував недовго: скоро його ліквідували.
У 1962 році, відчуваючи самотність та немічність, Косова перебралась жити до дому Хомічевських (Тенів).

Борис Тен (праворуч)

Її пов’язували більше як 40 років дружби з Нарою Леонтіївною. Про цей період спільного життя розповідає відомий український письменник, житомирянин Валерій Шевчук: «Бабуся була не без панських примх, вельми ветха, химерна і вередлива – вимагала до себе особливої уваги. Однак добродушне подружжя Хомичевських сприймало це без великої урази, улагіднювало свою норовиту пожилицю, і догледіли її до смерті: треба сказати що мала вона в домі окреме помешкання, а син Миколи Васильовича, Василько дістав обов’язок приносити їй у ту кімнату їжу».
Софія Косова відійшла у кращій світ в 92 роки, 13 липня 1965 року. Похована у Житомирі на Вільському кладовищі біля церкви Святого Якова.
Після Софії Аполлонівни залишилось її улюблене піаніно «Blüthner», яке було при ній усе життя. Розповідає директор літературного музею Віталій Єремеєв: «Blüthner» став окрасою вітальні, в якій збирались гості уславленого поета-перекладача Бориса Тена. Він і сам був неабияким акомпаніатором, а дружина Аполлінарія – талановитою співачкою. Відомі літератори чи не всієї України та чимало митців зберегли в пам’яті ті незабутні вечори».

Після Софії Аполлонівни залишилось її улюблене піаніно «Blüthner»


«Музика не в нотах, а в тиші між ними» – часто говорил Софія Косова своїм вихованцям….

Сергій Собчук
Член національної спілки краєзнавців України
Анна Собчук, співавтор
Фото з особистого архіву авторів та з відкритих джерел

3+

Вас це може зацікавити