Facebook icon Instagram icon

Тамара Мерцедіна: «Воля – всередині, і неважливо, де географічно ти при цьому знаходишся»

#Люди 19 Лютий, 2018 Автор:

10+

Багато хто думає, що досить важко жити, коли чесність – основа твоєї філософії. Але наша героїня це спростовує. Принаймні нам здалося, що вона живе надзвичайно цікавим та насиченим життям, з легкістю робить важливі для міста речі та отримує від того задоволення. Про те, як народились «Френд» та «Школа гідів», про важливість командної роботи та про любов до рідного міста від Тамари Мерцедіної, корінної житомирянки та покорительки гірських вершин

«Френд» – це  наше дітище. Спочатку це був магазин з продажу туристичного знаряддя, навколо якого сформувалась тусовка, котра потребувала цього знаряддя.. Магазин був центром спілкування, а я дуже швидко зрозуміла, що сам по собі магазин мені не дуже цікавий. Було цікавим спілкування, сама тусовка, було цікаво розвивати туризм –  займатись скелелазінням й альпінізмом. Потім відбулися певні події, і «Френд» перетворився на громадську організацію, метою якої був розвиток альпінізму, скелелазіння, туризму в широкому розумінні – й спортивного, й культурного»

«Я люблю туризм у різних проявах. Спортивний туризм – це певні категорії складності, розряди, ну, й звичайно ж ідея пройтися по якімсь цікавим місцям, маршруту, як правило, впродовж не менше шести діб і частіше всього пішки. Якщо це альпіністський маршрут, то це вже зовсім інша історія. Це, власне, вже й не туризм, а альпінізм. Якщо говорити про популярні походи, не спортивні, то це й переходи, й переїзди. Ми можемо покататися на каяках, велосипедах, конях один день, а весь інший час ми просуваємося по маршруту. Ми ночуємо у наметах або туристичних притулках, які теж бувають різні, мають власні рівні, категорії. Тобто ми ставимо перед собою ціль пройти з пункту А у пункт В максимально цікавим маршрутом, а я, як керівник групи, маю подбати про безпеку»

«Для чого мені туризм? А я інакше відпочивати не вмію!»


«Похід – то заздалегідь запланований процес. Ми збираємо наплічник, в якому найчастіше є все для автономного життя. Це вимушений крок, оскільки пристосовані для туристів спеціальні туристичні притулки, колиби у межах України – велика рідкість. Коли по світу подорожуєш, то там це система. І там набагато легше йти, бо ти не береш із собою намет та багато інших потрібних речей»

«Для чого мені туризм? А я інакше відпочивати не вмію! Для мене фізичні навантаження, «зміна кадрів» на маршруті, відповідальність за групу, яку ти береш на себе,  – відпочинок. Я ніде, ні при яких умовах не відпочиваю краще.  Це по-перше. По-друге, туризм – це досвід, це спілкування з людьми, які попадають у якісь радикально відмінні для них умови, коли в них виникають інші поведінкові реакції, чи то манера поведінки. А у мене виникає потреба вирішувати питання, які ніколи не виникають у звичайному житті. І ще один момент: з урахуванням того, що то не буденне звичне життя, а стресова ситуація, там все чесніше. Там чесність набуває зовсім іншого сенсу і проявляється зовсім інакше: є відвертість, чесні реакції, чесні стосунки. І це варто усього: часу, зусиль. Ніде більше я цього відчути не можу»

«Туристичне життя накладає свій відбиток і виховує людей. Раніше мені здавалося, що саме там і є воля. А потім я зрозуміла, що у місті я значно вільніша, ніж тоді, коли веду за собою групу і  маю враховувати різні фактори: часові, погодні й людські. Маю розраховувати дистанцію, дбати про безпеку. Я повністю включаюсь у процес і замикаю на собі всі потоки. А взагалі воля – всередині, і неважливо, де географічно ти при цьому знаходишся»

«Я люблю своє місто й мені хочеться повідати більшій частині світу про те, що ми такі у світі є»


«Пару років тому ми вирішили, що «Френд» займатиметься не тільки туристами й  альпіністами як активною частиною туризму. Ми почали перейматися тим, що в місті немає потоку туристів. Я люблю своє місто й мені хочеться повідати більшій частині світу про те, що ми такі у світі є, й у нас добре. І от ми поставили собі за мету розвернути потік туристів всередині України у Житомир, зробити його трампліном на шляху від Києва чи Харкова до Львова, щоб люди лишались у нас на якійсь час. І з того вийшов проект «Школа гідів»

«На початку ми замислились над тим, що взагалі є в Житомирі, щоб приймати гостей. Ми побачили, що у нас є маса прогалин, в які можна вкладати інвестиції. Ну, приїдуть туристи, а що вони тут будуть робити? Вип’ють кави, пройдуться містом, а далі? За великим рахунком, на відпочинку ти маєш отримати емоції та витратити гроші. А значить треба створити систему, яка це буде робити. Ми зрозуміли, що треба готувати людей, які запропонують відповідні послуги в Житомирі. І якщо накормити-напоїти й вкласти спати у нас ще більш-менш можна, то людей, які організують якісне дозвілля, у нас немає. У нас є прекрасні краєзнавці, але вони не всемогутні і вже досить дорослі, на жаль. Тому «Школа гідів» – актуальний проект»

«Коли, ну наприклад, у Харкові, люди будуть говорити: «А ти була в Житомирі? Я хочу туди на вихідні», –  тоді я буду вважати, що мій проект вдалий. Я хочу, щоб Житомир «зазвучав». Зараз сюди приїздять на скелі. Житомиряни не лазять, а з усієї України, з Білорусі їдуть. От я хочу, щоб в Житомир приїздили не тільки на скелі»

«Коли в тебе є команда, заробити все набагато простіше й легше»


«Житомир – інертне місто. Всі хаотично рухаються, але коли впираються у якісь бар’єри, розвертаються і все. Ми їх не відпрацьовуємо, і це наша найбільша проблема. Коли в тебе є команда, заробити все набагато простіше й легше. І «Школа гідів» сьогодні – це шанс створити ту команду професіоналів, яка зможе взаємодіяти між собою. Вони зможуть заробляти на достойному рівні, якщо це буде налагоджена система, коли вони будуть в команді. Коли будуть поодинці – не виграє ніхто»

«Папі 65, і кожного року ми ходимо з ним на лижах. Я взагалі дуже люблю своїх батьків і пишаюся власним корінням. Ще мій дідусь жив у Житомирі. І напевно саме він заклав таке бачення, коли для тебе чесність – то найбільш важлива якість, яку ти цінуєш понад усе»

«Мої батьки для мене – друзі, яких я ніколи їх не сприймала як обмежувальний фактор»


«Мама в мене – потужна особистість. Вона на байдарці плавала, займалась водним туризмом. Якщо тато віддавав перевагу гірському туризму, то мама – водному. І батько завжди казав: «Вони ж навіжені! Ти бачила, куди вони на своїх байдарках пливуть! Там же все кипить. Це ж не вода, це самогубство!» А мама робила все з легкістю та задоволенням. Мої батьки для мене – друзі, яких я ніколи їх не сприймала як обмежувальний фактор. Вони дали мені волю для самореалізації. Ну, може колись вони мене примушували відвідувати музичну школу, але зараз я їм за це вдячна» (Сміється)

«Коли я вчилась у школі, батьки навчали мене, що головне не оцінка. Головне – зрозуміти, а не заробити оцінку»

«Я не можу сказати, чи я успішна, бо я не знаю, чим це вимірювати. Якщо грішми, то – ні: я  не заробляю мільйонів. З точки зору власної реалізації чи реалізації власних потреб – так, я абсолютно успішна. Для мене важливо отримувати задоволення від того, що я роблю, реалізувати власний потенціал. Це і є для мене ключ до успіху»

«Для мене важливо отримувати задоволення від того, що я роблю, реалізувати власний потенціал»


«Я люблю малювати, хоч досить рідко це роблю. Я люблю спілкуватися з людьми. Я взагалі люблю людей! Таких, як вони є. Це постійне поле для розуміння й пізнання. І коли вже поїздив по світу, розумієш, що у нас насправді не все так погано»

«Я нещодавно у Європі спостерігала таку картину: немолоді люди, старші 50, працюють у кав’ярнях, магазинах, ресторанчиках. Це так гарно! Вони бачать сенс у тому, що вони роблять, і вони із задоволенням це роблять! Вони віденський штрудель нарізають з таким почуттям  та виглядом, як ніхто з молодих не зробить! Вони розуміють, як вони круто виглядають! А ми у 45 самі себе списуємо…»

«У нас чомусь сприймають того, хто наливає каву, зверхньо. Чому так? В Австрії ті, хто це робить, самі розуміють важливість процесу: до нього прийшли за позитивними емоціями. У такого бармена є глибоке усвідомлення того, що сам процес надзвичайно важливий. І почуття власної гідності зберігається у будь-якій ситуації. Вони навіть вбиральні на заправках миють з таким виразом обличчя, наче роблять надзвичайно важливу справу. І значить несуть цю гідність всюди»

«Чи є у мене мрія? Ні, у мене набір цілей. А так щоб мрія…Напевно,  хочу, щоб люди більше уваги приділяли щастю внутрішньому. Я впевнена, що все починається зсередини. Це мрія, а все інше – то цілі»

«Якщо прищепити любов до міста самим житомирянам, то ми рвонемо!»
Прапор Житомира на вершині третьої вежі Корони, висота 4797 метрів над рівнем моря (Північний Тянь-Шань, Киргизстан)

«Я ніколи не хотіла б, щоб Житомир був схожий на Львів. Насправді, Житомир набагато комфортніший для життя: тут зручно добиратися, тут достатньо широкі вулиці, тут багато зелені. Я вважаю, що живу у прекрасному місті. Нам не вистачає дружності і любові до рідного міста. Інфраструктура – то наживне, а от позитивне ставлення до міста, в якому живеш, яке ти створюєш, формуєш – це найбільший наш біль. Якщо прищепити любов до міста самим житомирянам, то ми рвонемо!»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

10+

Вас це може зацікавити