Facebook icon Instagram icon

Тетяна Ковальова: «Головне зрозуміла: треба цінувати те, що маєш»

#Люди 17 Липень, 2017 Автор:

3+

Є люди, які мимоволі створюють навколо себе дивну ауру: поруч з ними ти відчуваєш себе впевнено та захищено, а найважливіші в житті речі вони пояснюють  просто, зрозуміло, без зайвих слів. Саме така аура навколо Тані Ковальової – мудрої й сильної жінки, яка любить життя і скелі

«В юності у мене  душа лежала до медицини, я відчувала себе на своєму місці. А виявилося, що це був етап. Коли спробувала щось  інше, зрозуміла, що пройшла через цей етап.  Так, медицина – моє, але цей період я пройшла, і  тепер щось інше. Зараз в медицину і не тягне, можливо, від того, що я вже знаю, що воно таке»

«Коли в реанімації працювала, головне зрозуміла: треба цінувати те, що маєш. Проснувся вранці, й вже добре. Цьому саме реанімація й навчила. Мені та робота взагалі багато чого навчила, і дуже схожа на скелелазіння: і там ти на межі, і тут ти на межі. Там зрозуміла: життя людське крихке – справа випадку, а від тебе небагато залежить. Не те, щоб я була фаталісткою й вірила у долю. Звичайно, від мене в житті багато що залежить, але є речі, які ти не можеш передбачити, і реанімація це дуже чітко демонструє»

«Від мене в житті багато що залежить, але є речі, які ти не можеш передбачити»

«Ми в Житомирі здавна скелелазіння розвивали. Місто у нас невелике, людей, які лазять, мало. Сергій (чоловік Тетяни – прим.ред.) пробивав траси, проводив змагання. Він проводив тут чемпіонат України на стендах в парку, де літак стоїть. До нас люди з’їжджалися. І от ти все робиш-робиш, чекаєш, що зацікавляться люди, і в Житомирі як почнеться якась движуха! А її нема… А ти робиш, робиш, робиш.. А движухи немає. І «на манєже тє же»… І в якійсь час ми вирішили спробувати це робити в Криму. Поїхали, почали робити, магазинчик відкрили. І там пробули одинадцять років. І народ почав їхати саме на те місце, яке ми прагнули розвивати. Що цікаво:  місце невеличке, у місцевих сезон з кінця травня по серпень. Все! В серпні нікого вже немає. А завдяки скелелазінню сезон розширився: новий рік, травневі свята. І коли ми їхали з Криму в чотирнадцятому році, місцеві тому не дуже раділи»

«Десять років ми в Криму просували скелелазіння. Розвивали місце, надавали інформацію, пробивали скали, описували їх. Там ще Сергій болдрінгом займався, це інший вид лазіння – по камінням. Він видавав гайдбуки. Дійсно колосальна робота була проведена. І от взяти це полишити та поїхати… Воно, звичайно, не пропаде, народ лазити все одно буде, але нам знову прийдеться все починати з нуля»

«Розвивати скелелазіння складно: люди мають розуміти, на що вони витрачають кошти»

«Розвивати скелелазіння складно: люди мають розуміти, на що вони витрачають кошти. Й плюс реклама має бути, в це треба вкладати. А мені цікаво розвивати скелелазіння просто від того, що я просто люблю цим займатись. Але ж всім треба годувати  когось.. Зрозуміло, що «на громадських засадах» не у всіх виходить»

«Про Житомир скелелази знають і їдуть до нас і на Архів, й на Пиріг (прим. ред. – назви масивів). Напевне, скелелазінням просто не так багато людей займається. І в них працює сарафанне радіо: хтось з’їздив і розповідає іншим. Ми коли пробивали нову трасу, мій чоловік викладав на «скелелазних» форумах для зацікавлених. Зрозуміло, що людям нецікаво лазити в одному й тому ж самому місці. Цікаве щось новеньке! І тому, коли це з’являється, народ одразу ж дружним ланцюжком тягнеться. Приїхали, спробували, оцінили: «Це достойно, а це не дуже»

«У мене немає чужих дітей – у мене всі свої»

«Я багато всього люблю: рукоділля, читання, подорожування. Я не тільки по скелях лазити люблю, багато ходжу в походи. Ельбрус в цьому році намічається. Раніше готувати любила, тепер вже ні. Це на скелях відображується: сильно вагу набираєш, а потім лізти важко (Сміється) Коли діти маленькі, то хочеш чи ні, а готуєш. А коли діти виросли, можна собі дозволити не готувати. Потім раз – і одразу у форму приходиш. Чоловік в мене аскет, з ним просто: він би й  у наметі жив. Він до всього спокійно ставиться. Немає смаколиків? Ну, ок. Будемо яблучка їсти»

«Кажуть, скелелазіння – «недешевий» вид спорту. Будемо начистоту: а є ті, що можна вважати «дешевими»? Навіть щоб просто встати й побігти, кросівки потрібні. Якщо просто бігати по асфальтованим доріжкам – це не є видом спорту. Будь-який вид спорту потребує капіталовкладень. У мне до цього підхід такий: це те, від чого я реально отримую задоволення, а за задоволення ми зазвичай платимо. Тут ти вкладаєшся один раз, маєш те, що потрібно, тобто лізеш з гарним знаряддям, і отримуєш задоволення»

«Я дуже люблю дітей. У мене немає чужих дітей – у мене всі свої. Я не можу сказати: «Яка мені різниця – це ж чужа дитина»

«Типовий портрет поціновувала скелелазіння? Худорлявий, довгий, небагатослівний»

«Типовий портрет поціновувала скелелазіння? Худорлявий, довгий, небагатослівний. А людські риси – добрий, надійний, бо без цього взагалі ніяк. Бо коли ти довіряєш людині свою страховку, це має бути людина, яка не скаже: «Ну, я втомився, а ти як хочеш»

«Я займаюсь скелелазінням з юності. Свій 18-й день народження відмічала вже в Криму, на скелях. Потім з возиками та маленькими дітьми ходили. А тепер вже синові 22, а він дивиться на мої фото з дітворою на скелях і згадує, що в тому місті колись іграшку загубив: «Ой, я цю щілинку знаю – в мене туди Бетмен завалився. Хтось тепер може його знайти» (Сміється)»

«В якійсь анкеті було питання: «З якою твариною ви себе асоціюєте». Мені одразу на думку прийшла мавпа. Я і народилася в рік Мавпи (Сміється) А в минулому житті, напевно, була бджілкою. Взагалі я над цим не замислююсь, треба простіше на деякі речі дивитись. Складності, труднощі… У мене все просто»

Фото: Марта Яроцька
Текст записала: Оксана Давиденко

3+

Вас це може зацікавити

© 2016 zhytomyr.travel
Передрук і використання матеріалів zhytomyr.travel дозволено лише за згоди редакції zhytomyr.travel