Facebook icon Instagram icon

Тісато Ісікава: «Кажуть, Житомир також змінився. Хочеться самій приїхати і подивитись»

#Люди 4 Жовтень, 2017 Автор:

7+

Осінь буде багатою на безліч цікавих подій, але буде серед них одна надзвичайно важлива – Міжнародна хореографічна Асамблея, яка відбудеться в Житомирі в листопаді. На цю непересічну для міста подію запрошено багато цікавих гостей з різних країн світу: танцівники, почесні гості та члени журі. І буде серед членів журі гостя з далекої Японії, яку знають і люблять в Україні, як свою. Це суперфіналістка 4-го сезону телевізійного конкурсу «Танцюють всі», прекрасна танцівниця, а нині ведуча солістка балету Музичного театру в Любліні (Польща) Тісато Ісікава. Мила й щира Тіса, як звуть її друзі, була надзвичайно рада несподіваній зустрічі в Любліні. Тому вважайте, що після кожної її репліки написано: «Посміхається»

«Колись мама відвела мене в танцювальну школу. Тоді у нас в Японії не було танцювальних шкіл, були тільки студії. Там я і почала займатись. Зараз, здається, у нас є одна державна школа і училище, але тоді таких не було. І національного училища не було, тільки студії»

«Вже десятий рік працюю за межами Японії. Звичайно, я сумую, але не повсякчас. Я скучаю за своєю сестрою і за харчуванням, яке дуже відрізняється.  Є страва, яку я полюбляю. У Польщі її називають «пірогі», але це насправді українські вареники! А найулюбленіший смаколик – сирники. Українські! Вони надзвичайно смачні! Польська та українська кухня дещо схожі, але мені більше до душі українська»

«Найулюбленіший смаколик – сирники. Українські!»

«Коли я приїхала в Україну, одразу почала навчання в училищі. Десь на другий рік навчання я познайомилась з Інною Петрівною (прим.ред. – І. П. Бурдейна, керівник школи танцю «Аванте»). Вона була у нас педагогом з джаз модерну. Тоді ми й познайомились. Чи вона сувора викладачка? Сувора, але надзвичайно делікатна. І дуже душевна, бо завжди бачила стан, в якому знаходиться клас. У нас були лише дівчата, вона іноді добре бачила, коли ми надто втомлені. І вона знала, як  навчати. Ну, не те щоб з нами справлятися, а саме як зробити, щоб було краще. Ми дуже її любили, бо вона завжди приходила до нас із задоволенням та повагою. Ми всі досі це пам’ятаємо. Ми її дуже поважали, бо бачили, що вона поважає кожну. І ще вона дуже розумна»

«Я сумую за Україною. З десяти років, що я не в Японії, шість прожила в Україні. І кожного року в свою театральну відпустку я туди їздила. Я навчалася в Києві, жила в Києві, всі мої друзі там. І в цьому році вперше у мене не вийшло. Дуже прикро!»

«Колись я була в Житомирі, мене Інна Петрівна запрошувала. Мені дуже сподобалось: місто дуже гарне, й люди добрі. Жалію тільки, що не було можливості більше провести у вас. Ми ходили по відомим місцям Житомира, але всього, звичайно, я не побачила. Були ще в такому цікавому музеї – про космос. Це давно було, але я пам’ятаю, що там надзвичайно цікаво»

«Колись я була в Житомирі. Мені дуже сподобалось: місто дуже гарне, й люди добрі»

«Що я люблю окрім танців? Не знаю, треба подумати. А знаєте, що таке орігамі? Зараз в інтернеті багато цікавого про те, як робити різні фігури. Я дуже люблю робити орігамі»

«Маємо дуже багато репетицій, буває, що по вісім годин в день. Спектаклів також може бути багато, але це по-різному. На початку сезону, у вересні, дуже мало, а от ближче до Різдва та після нового року і аж до квітня – по десять на місяць. То велике навантаження»

«Я не знаю, чи я гарна танцівниця – я не вмію себе оцінювати. Але точно знаю, що дуже люблю танцювати»

«Що треба, щоб стати гарним танцівником? У нас в Японії є прислів’я: «Хто вміє прагнути і працювати – це вже талант». Я думаю, що треба любити танці і працювати, і тоді станеш гарним танцівником. От такий рецепт успіху!»

«В проект «Танцюють всі» я потрапила трохи дивним чином. Це можливо смішно виглядає, але поки не потрапила у сотню кращих танцівників, не знала, що це телевізійне шоу. Я закінчила танцювальну школу і шукала роботу в театрах. Мені говорили так: «О, Тіса, є такий конкурс танцювальний,  там приїздять хореографи з різних країн. Якщо ти дійдеш до кінця, то тебе візьмуть на роботу. Тому  й захотіла брати участь»

«Чесно, я  не дуже полюбляю брати участь у конкурсі, тому що зазвичай починаю переживати. В конкурсах танцюєш  один-два танці по три-чотири хвилини. І за цей короткий час треба себе показати так, щоб вражати людей. Але для мене це складно. Але чи треба брати участь? Треба, особливо дітям, які тільки підростають.  Це гарна мотивація, бо ми ходимо тільки в одну школу або студію і бачимо подібних танцівників. А на конкурсі бачимо, як інші діти танцюють, які колективи, школи. І можна навчитись нового, а це розвиток»

«В Україні сильний балет. А ще я думаю, що у вас фізичні можливості інші. Зараз я вже звикла, а от коли тільки приїхала, був комплекс: азіати низенькі, маленькі, з великою головою. А слов’янський тип – то постава інакша, інакші дані та можливості. І ви від народження дуже підходите для танців: сильніші, і коли виходите на сцену, то це вже гарно!»

«В журі я не вперше. В кожному конкурсі різні вимоги, і члени журі це повинні знати. Нам кажуть, на що маємо звертати увагу: акторська майстерність, навички танцівника, музичні навички. Але треба оцінювати чесно та справедливо, бо це дуже важливо. Я бачила на конкурсах різні ситуації, коли поставало питання: «А чому оцінили так?». Я намагатимусь оцінювати рівно, чесно, без любимчиків. Звичайно, хочеться когось виділити, але коли я сиджу у журі, то я намагаюсь цього не робити»

«Є у мене в Україні взірець, але вона не танцівниця. Це моя подруга,  яка вивчала в університеті ім. Т. Шевченка японську. Може десь через тиждень після мого приїзду до Києва, вона прийшла навчати мене російської. Я тоді взагалі не могла спілкуватись: не знала ніякої мови, окрім японської, а вона теж тільки почала японську вивчати. На другому уроці вона сказала: «Тіса, я дивлюся на тебе і не хочу брати з тебе гроші. Давай я тобі допомагатиму у вивченні російської, а ти мене навчатимеш японської. Ми будемо подругами, а не вчителькою з ученицею». І відтоді ми почали дружити. Вона не належить до творчої спільноти, з нею дуже цікаво спілкуватись на теми, з яких я не є спеціалісткою. В неї багато знань, вона дуже ерудована, хоч і не набагато старша за мене, завжди спокійна, вміє якось по-правильному людям пояснювати. Я так не вмію. І багато чого не знаю, наприклад, ані математики, ані фізики. То вона і є для мене взірцем»

«Я ціную в людях відвертість та доброту. І ще я дуже ціную, коли до інших ставляться з повагою»

«Коли я працювала в Національній опері в Анкарі, знайшла собі кумира. Як ви розумієте, в театрі не тільки солодко, як і в житті. Тим більше, що турецької мови я не знаю, там я іноземка. Хоч і в Україні я була іноземкою, але то зовсім інше. В Туреччині мені було надзвичайно складно. І в театрі також є злі люди, на жаль. Жінка, про яку я розповідаю, прима-балерина, хоч і жила серед цих людей, але була інакша. У неї душа була тепла! Вона надзвичайно сильна морально і разом з тим дуже делікатна. Вона не дерла носа, була відверта, вміла працювати: приходила в театр першою й уходила останньою, хоч в неї, як у провідної солістки, надзвичайно багато репетицій. І танцювала вона як богиня, просто шикарно! Люди бачили, що вона на десять сходинок вища за інших, і ніхто її вже не зможе принизити. Коли я працювала в Україні, хтось мені сказав, що доброта – це не професія, мені говорили: «Якщо хочеш бути примою, трудно бути доброю і щирою». Але вона ці всі вислови спростовує»

«Я ціную в людях відвертість та доброту. І ще я дуже ціную, коли до інших ставляться з повагою. Я розумію, що в кожного бувають проблеми й поганий настрій, але ніхто не має цього знати та бачити. Звичайно, можна з кимось близьким поділитись, але на когось це переносити не можна! Бо танцівник втілює на сцені думки та почуття людей»

«Не знаю, чи навчатиму своїх дітей танцям: про дітей я взагалі ще не думала. Я сама по характеру як дитина. І не знаю, як би я з ними справлялася»

«Чи я щаслива? Так, думаю я щаслива»

«Чи я щаслива? Так, думаю я щаслива»

«Нещодавно до мене батьки приїжджали. Для них було страшно навіть на літаку летіти! Вони приїхали, подивились, як я живу, і дуже зраділи, бо ми давно не бачились. Зібратися всією сім’єю, погуляти, просто поговорити – це так добре!»

«Кажуть, Житомир також змінився. Хочеться самій приїхати і подивитись. Я знаю, що у вас народилася Наталя Скорульська, мені Інна Петрівна розповідала.  Думаю, що скоро приїду, бо все, що робиться заради танців, я підтримую всіє душею!»

Текст записала: Оксана Давиденко
Фото: Інна Беднарчук

7+

Вас це може зацікавити