Facebook icon Instagram icon

Трохи сумна історія справжнього таланту

#Люди 28 Червень, 2017 Автор:

14+

Моє знайомство з творчістю Олександра Григоровича Канцерова, видатного художника, педагога, громадського діяча,  почалось у далекі 1970-ті роки, коли вперше звернув увагу на його картину «Сон-трава», що експонувалась в нашому Житомирському краєзнавчому музеї

Відверто кажучи спочатку, вона мені не дуже сподобалась –  відчувався брак досвіду, смаку й знання. Звернувся за порадою до доброї знайомої – мистецтвознавця Віолетти Харченко, тоді завідуючої художнім відділом (на жаль, у грудні 2015 року вона, втомившись від земних справ, пішла у засвіти). Пані Віолетта одна з перших почала досліджувати творчість Канцерова, отож знала багато.

Чим більше я цікавився, тим більше захоплювався цією непересічною постаттю
Зліва: картина О. Канцерова «Сон-трава». Справа: фото О. Канцерова

Чим більше я цікавився, тим більше захоплювався цією непересічною постаттю.
З часом, зібравши все відоме,  маловідоме або й невідоме, я відчув себе так, ніби знав Олександра Григоровича особисто.
Народився Олександр Канцеров 1872 року неподалік міста Грозного, в родині військовослужбовця. Його батька, Григорія Канцерова, бойового полковника, який мав нагороди і відзнаки, було направлено у Чечню, на Кавказ. В середині 1870 років, за станом здоров’я, після поранень, Григорій Федорович виходить у відставку і переїжджає до Житомира. Однією з причин вибору нашого міста була «наполеглива порада» фактичного намісника царя на Кавказі, Миколи Кармаліна, який свого часу служив у Житомирі начальником третього армійського корпусу. До речі, за його ініціативою у нашому місті було створено перше в Російській імперії юнкерське училище. З п’яти дітей Канцерова двох старших, Павла й Олександра, направили до      кадетського корпусу в Київ. У 1890 році Олександр закінчив навчання й отримав направлення в Петербург у Павлівське піхотне училище.
Петербург змінив подальшу долю юнака. Тут він захопився музеями і художніми виставками, сам почав малювати, знайомиться з петербурзькими художниками.

Зображення м. Санкт-Петербург у ХІХ ст. ( з відкритих джерел)

У нього починають виникати сумніви щодо вибору майбутньої професії. Етюдник, фарби, полотно завжди були з собою, як і бажання присвятити себе мистецтву.
1896 року О. Канцеров закінчив навчання й отримав направлення у 125 Курський піхотний полк, дислокований у Рівному. Він постійно малює. Здібності молодого офіцера були настільки помітними і визнаними, що військове керівництво сприяло художнику, дозволяючи йому працювати так би мовити не за призначенням. Олександр писав пейзажі, вивчав натуру, оволодівав прийомами передачі об’єму предмета.

Мрія стати художником ні на мить не полишала початківця

Подорожі містами Волині назавжди вразили серце, відкрили красу старовинної архітектури, полонили мальовничими краєвидами і пейзажами. Особливо це стосувалося Житомира та його околиць. Мрія стати художником ні на мить не полишала початківця, навіть тоді коли несподівано погіршився стан здоров’я: Олександр захворів на сухоти. Канцеров подає у відставку і їде навчатися живопису в Петербург, де має зв’язки у колі художників. Йому всіляко сприяє професор Дмитрієв-Оренбурзький. Цікава деталь: майбутній взірець – наставник Олександра, знаменитий український художник Архип Куїнджі, вплив якого дуже відчутний у творчості Канцерова, познайомившись з роботами молодого митця, дав їм критичну оцінку і порадив взагалі не займатися живописом. Важко пояснити таке ставлення метра, можливо, причиною були не тільки якісь невдалі роботи художника-початківця, а його зовнішній хворобливий вигляд. Напевне, Куїнджі з добрих почуттів дав пораду, бо вважав що хворобливий хлопець не зможе подолати життєві труднощі в чужому Петербурзі.

Наставники О. Канцерова: зліва – А. Куїнджі, спрва – К. Крижицький

Та молодий художник виявився наполегливим, перепон не злякався, і невдовзі став вільним  слухачем Академії мистецтв. Проходять три роки навчання, Олександр оволодів секретами технічних навиків композиції, але його концепція особливого світобачення, власний стиль, склалися під впливом українського художника-пейзажиста, академіка живопису, киянина К.Я. Крижицького (1858-1911 рр.).
1897 року в Академії живопису організовують виставку, в якій бере участь Канцеров. Його роботи отримали схвальні відгуки мистецтвознавців, критиків і преси. З чотирьох виставлених акварелей дві було придбано Великим князем Олександром Михайловичем.
Того ж року він отримує звання художника. Починається його успіх. Відтепер він постійний учасник виставок у Москві та Петербурзі. Його роботи розкуповують. А невдовзі картини Олександра придбала Академія живопису для своєї галереї. Це був тріумф!

Невдовзі картини О. Канцерова для своєї галереї придбала Академія живопису
Картини художника О. Канцерова. Зліва: «Заїмка у лісі»; справа«Берези»

У кінці 1900 року, за непідтвердженими даними, Канцеров отримує дві премії Куїнджі. У 1902 році художник повертається до Житомира. Уславленого художника радо приймають в культурних колах. Його запрошують до співпраці заможні підприємці – брати, Андрій та Михайло Дуриліни, життя яких – це окрема розповідь.  За власні кошти вони відрядили Канцерова для стажування за кордон. Олександр Григорович побував у кращих європейських музеях: Дрездена, Мюнхена, Женеви, Риму та Венеції. Оглядав і вивчав творчість найвідоміших художників світу.
Митець наполегливо працює, продовжує традиції «пейзажу-настрою», для якого притаманні безпосередність у зображенні реальних картин природи, емоційність, ліричність.

Картина О. Канцерова «Річка Горинь»

Художник кожного разу ніби дивується красі звичайного, буденного, що нас оточує.  Це і є та сама «Сон-трава», про яку я згадував, і пейзажі околиць Житомира, і Ялтинські краєвиди. Особливо художник любив малювати воду, на його картинах вона виходила дзюркотливою, мінливою. Він намалював декілька десятків морських етюдів, а велику картину «На березі моря» подарував своєму другові, житомирському композитору Віктору Косенку.
У Житомирі до жовтневого перевороту 1917 року Канцеров займається викладанням живопису і малювання в професійних рукодільних класах Л.І. Лонткевич і майстерні художника В.І. Яньшинова. Особливий злет творчості і громадської діяльності розпочався після 1919 року, коли в Житомирі відбулось перше засідання Спілки художників, головою якої одноголосно було обрано Канцерова.

На першому засіданні Спілки художників у м. Житомирі Канцеров був обраний головою одноголосно

Фрагмент сторінки статуту Житомирської спілки художників,1919рік (Повний документ в  архіві автора)

Він бере участь у підготовці архітектурних проектів, співпрацює при виготовленні ескізів для оформлення Врангелівських казарм (нині – район Богунії), складає програми викладання уроків малювання, живопису і ліплення для трудових шкіл, оформлює виставки у міському театрі, працює над інтер’єром театру, малює декорації, видає казки для дітей, оформлює буквар і журнал «Світець». Олександр Григорович також викладає і в промислово-художньому училищі. У своїх лекціях не тільки пояснює предмети, але й вчить слухачів дбайливо, вдумливо ставитись до навколишнього світу, скарбів природи.  Дає уроки малювання, живопису, пластичної анатомії, теорії перспективи, нариси геометрії і прикладного малювання.
На повагу та визнання Канцеров заслуговує ще однією справою свого життя. Починаючи з 1919 року разом с друзями, художниками Дмитром Антоновим, Віктором Варжанським, Гнатом Раузе та іншими, він брав активну участь у рятуванні та збереженні художніх творів з палаців і маєтків Волині. Завдяки духовному подвигу цих людей, зокрема Олександра Канцерова, ми й сьогодні маємо безцінний скарб, яким захоплюються вже багато поколінь житомирян і гостей міста.
З 1924 року до самої смерті Олександр Григорович працював у 7-й трудовій школі вчителем малювання та креслення. Його запрошували викладати й в інші школи.
В 1935-1936 роках на замовлення музею, для відділу природи, Канцеров виконав серію картин з історії геології та відтворив типові ландшафти Житомирщини. Його роботи «Ранковий ліс», «Літо», «У лісі» та «Річка Гуйва» й досі є частиною музейної колекції.
Розповідаючи про Канцерова, не можна не згадати, що він був талановитим музикантом – віолончелістом, самостійно навчився майстерності створення смичкових інструментів.  Виготовив унікальні фуганки, рубанки, скребки, розробив власні рецепти лаків.

Зліва: О. Канцеров під час гри на віолончелі (фото з особистого архіву автора)

Пристрасть до музики зблизила художника з відомими житомирськими митцями Михайлом Скорульським, Віктором Косенком і Всеволодом Скороходом. Канцеров-музикант, був незмінним учасником багатьох концертів, художніх зустрічей і музичних вечорів.
У колі близьких друзів Олександр славився талантом оповідача та імпровізатора. Він міг безупину розповідати незвичайні, вигадані ним історії і тішити присутніх своїми жартами, які між іншим викладав у віршах та ще й з відповідним малюнком.

Фото з особистого архіву автора

Канцеров жив на вулиці Руднянській, сьогодні – вулиця Короленка. Тут і помер 25 травня 1937 року у будинку, який було знесено на початку 70-х років минулого століття. Нині на цьому місці п’ятиповерхівка.
Похований на Вільському кладовищі у Житомирі. Велика надгробна плита сірого граніту, хрест; напис напівстертий.

Похований О. Канцеров на Вільському кладовищі у Житомирі
Фото могили О.Канцерова на Вільському кладовищі

У довідниках, енциклопедіях й Вікіпедії автори сповіщають, що художник помер і похований у Києві. Цю прикру помилку ніхто не виправляє.
Після смерті Олександра Канцерова практично забули.
Ось така трохи сумна історія. Злети і падіння. Сподіваюсь, ви не думаєте, що історія – це минуле? Згадайте Олександра Канцерова, коли будете йти житомирським провулком, названим його іменем…

С.Собчук
Член національної спілки краєзнавців України

В статті використані фото:
надані КЗ «Житомирський обласний краєзнавчий музей»
за сприяння директора Р. Насонова,
з особистого архіву автора,
з відкритих джерел

 

14+

Вас це може зацікавити