Facebook icon Instagram icon

Валерій Рачинський: «Стендап не обіцяє, що ти станеш відомим, він дає можливість висловитись»

#Люди 24 Серпень, 2018 Автор:

2+

«Гумор і любов – два найпотужніших знеболювальних», – стверджує Бернар Вебер, сучасний французький письменник. Ентузіаст просування стендапу Валерій Рачинський, який прагне створити потужне житомирське cоmmunity, вважає, що цих ліків може вистачити для вирішення майже всіх проблем. Принаймні він так і робить: кепкує з себе та любить рідне місто. Про те, як стати знаменитим стендапером, про «жіночий» стендап та чому стібуться з Житомира, він розповів Zhytomyr.Travel

«Як тільки я навчився говорити, перше, що я сказав: «Мама…чому мене назвали Валерою?» Існує ж багато інших гарних імен, наприклад: Орест, Полікарп, Трохим. Просто коли у себе за спиною ти чуєш: «Ну, ти й Валєра», – то розумієш, що нічого доброго то не означає. Взяв кредит у доларах – «ну, ти й Валєра»; одягнув шльопки зі шкарпетками – «ну, ти й Валєра»… А коли все добре, то такого не почуєш! (Сміється) Не буде такого: грає п’ята симфонія Бетховена, люди кричать «браво», «на біс», і тут хтось: «Ну, ти і Валєра»

«Як тільки я навчився говорити, перше, що я сказав: «Мама…чому мене назвали Валерою?»

«Я народився в Житомирі. В школі навчався, в садочку. Вже тоді, мабуть, і було закладено потенціал: я був «зайчиком». Не я вибирав, так сказали: «Будеш зайчиком. Все». Ну, а я що? Зайчик – значить зайчик. (Сміється). До речі, нещодавно переглядав свої дитячі фото, та помітив, що на них я завжди кривляюсь. А про дитинство все розповідати?» (Сміється)

«В школі я ні про який КВН не чув. Чомусь я думав, що це все відбувається в університеті. Там більше простору для самодіяльності, бо більше вільного часу, ну, типу: «На фіга те навчання? Піду з хлопцями, поїздимо десь нормально по різних містах» (Сміється). Власне, так і вийшло: вирішив спробувати свої сили в столиці. Спробував, поступив в КПІ. Там і зробив свої перші кроки на сцені»

«Одного разу я випадково дізнався, що недалеко від університету проходять вечірки у форматі «відкритого мікрофону». Що таке «відкритий мікрофон»? Власне, у назві все закладено: туди може прийти будь-хто, хто бажає спробувати себе у жанрі стендап- комедії. Вечірки такого формату проводяться для перевірки матеріалу. Ти вирішив написати якісь жарти, виступити? Ок, приходь, реєструйся, розповідай. Далі все залежатиме тільки від тебе, та й виступи бувають різні. Іноді глядачі кажуть: «Це ж його перший раз! Ну, треба підтримати. Вперше ж будь-що може трапитись!» А буває й таке, що можуть «зафукати», і тоді для нової спроби треба перебороти себе, зробити необхідні правки та висновки. Я не стверджую, що перший виступ буде «прямо дно», проте треба бути готовим до будь-якої реакції. Але у будь-якому випадку, яким би не був цей виступ, – це досвід, безцінний досвід, і від того отримуєш задоволення. Треба писати та прогресувати, якщо хочеш розвиватись!»
«Ти ніколи не знаєш, хто і з чим прийде на «відкритий мікрофон». На таких вечірках в принципі немає обмежень за темою чи редактури матеріал, але звичайно є правила безпосередньо «відкритого мікрофону». Єдине табу, наприклад, для мене особисто – це те, що я сам собі не можу дозволити сказати зі сцени. Тому зазвичай на афішах таких подій вказують вікові обмеження, оскільки глядачі мають розуміти, куди вони прийшли і що їх може чекати»

«Свій перший стендап я написав разом з другом: я писав, він редагував. Це такий один із способів написання стендапу –  «камеди бадді». Якщо у вас немає друзів, подружиться з кимось. Хоч взагалі, це може бути будь- яка людина, якій можна просто «упасти на вуха» (Сміється)

«Чому стендап не наше мистецтво? А, наприклад, Аркадій Райкін? Ну чим вам не перший стендапер? По факту на сцені був один, доносив власну думку до слухачів. (Сміється). Хоч насправді дійсно цей жанр запозичений з Європи та Америки. До нас він адаптований, але вся привабливість стендапу в тому, що повністю його адаптувати неможливо, бо все одно вноситься певний культурний код, в залежності від того, у якій країні це відбувається. При цьому кожна людина розповідає свій стендап. Можуть перетинатись теми, але у кожного він свій»

«Чому стендап не наше мистецтво? А, наприклад, Аркадій Райкін? Ну чим вам не перший стендапер?»

«Стендап і КВН – два абсолютно різних жанри та форми комедії. Вони не мають нічого спільного між собою, окрім того, що й одне, й друге – комедія. У КВНі – команда, відповідальність несе не одна людина, а вся спільнота. Не пройшли у наступний тур – винна команда! Звичайно ж можна говорити, що винний хтось одноосібно: чи жарт не дотягнув, чи пісню не так заспівав і т.д. Але у стендапі все просто: ти сам. Провтикав – сам винний!»

«В Житомирі навесні вже проходив «великий» стендап-концерт, до нас в місто приїздили коміки з різних куточків України й не тільки. І все пройшло надзвичайно круто, люди були задоволені. Потім писали коменти позитивні, питали: «Коли наступний раз? Ми хочемо ще». Але влітку всім не до того, будуватимемо плани на осінь. Для початку спробуємо знову запустити «відкритий мікрофон». Сподіваюсь, студентам буде чим поділитись – це їхня тема. Ті, хто хочуть спробувати себе у творчості, переважно студенти. У них же навчання – то «такоє»» (Сміється)

«Стендап – це не той жанр, коли людина один раз виступила і прокинулась знаменитою. Зазвичай буває так: людина прийде один раз – опудиться, другий – опудиться, а на третій  зрозуміє, як пишуться жарти. Починає писати, стає більш смішно, а через два-три роки… (Сміється). Стендап не обіцяє, що ти станеш відомим, він дає можливість висловитись. Для мене стендап – своєрідна терапія. Хоч це не нове порівняння, але найбільш влучне. Ти приходиш, говориш про свої проблеми, люди слухають, і ми разом сміємось. А потім проблеми позбавляєшся, вона уходить»

«Головне –  перебороти в собі страх. Кожний вихід на сцену відбувається, як вперше, до перших оплесків, першого сміху.  Стендап-комік, повинен вміти нести маячню впевнено. (Сміється). Так, щоб йому вірили»

«Жіночий стендап? Хтось любить говорити, що існує жіночий і чоловічий гумор, що то різні речі. Я вважаю, що якщо смішно – все, то гумор. Все! Мабуть, іноді дівчата бояться, дуже самокритичні: думають, що поки не готові, й відтягують. Звичайно, не треба братись, якщо немає якісного матеріалу, але відтерміновувати – це найгірше, бо перерва страшенно впливає. Хоч дівчат, відомих як стендап-коміки, по факту менше, ніж чоловіків, проте рівень їх виступів нічим не поступається»

«Батьки мене підтримують, може думають: «Чим би дитина не тішилась» (Сміється). У будь-якому випадку вони розуміють, що мені це подобається»

«Головне –  перебороти в собі страх. Кожний вихід на сцену відбувається, як вперше, до перших оплесків, першого сміху»

«Коли я намагався презентувати стендап в Житомирі минулої осені, я робив багато зайвих та непотрібних дій. Тепер розумію, наскільки це було неправильно. Потрібна стратегія. Думав, що в Житомирі стендап треба просувати так само, як у Києві, але це взагалі не працює. Міркував так: «Що треба спочатку? Приміщення. Ок, знайшов. Звук та світло. Готово. Потім – людина, яка буде цім керувати за пультом. Є! А от тепер коміки». І ось вона, основна проблема: на жаль виявилось, що в Житомирі чомусь не так багато охочих спробувати себе в цьому жанрі. Тому минулий рік пішов на налагодження контактів та нових знайомств. Зараз у мене змінилась стратегія, і я маю план»

«Матюкатися у стендапі не заборонено, але це має бути обґрунтовано. На жаль, молоді коміки часто приходять і будують виступ за принципом «чим більше матюків, тим смішніше», але це не так»

«В стендапі жарти про місто, з якого ти переїхав, вважаються простими и примітивними. Такі жарти зазвичай базуються на стереотипах,  співзвучних словах, каламбурах.  Ми розмірковували на цю тему і дійшли висновку, що наше місто прекрасне, просто завжди поруч. Можна й про Конотоп пожартувати, але ж де він? А Житомир тут, під боком»

«В стендапі жарти про місто, з якого ти переїхав, вважаються простими и примітивними»

«З чого почати, щоб стати стендапером? Писати! Виступати!»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Василь Славинський

2+

Вас це може зацікавити